Выписать все художественные средства выразительности был прекрасный июльский день, один из тех дней, которые случаются только тогда, когда погода установилась надолго. с самого раннего утра небо ясно; утренняя заря не пылает : она разливается кротким румянцем. солнце — не огнистое, не раскаленное, как во время знойной засухи, не тускло-багровое, как перед бурей, но светлое и лучезарное — мирно всплывает под узкой и длинной тучкой, свежо просияет и погрузится в лиловый ее туман. верхний, тонкий край растянутого облачка засверкает змейками; блеск их подобен блеску кованого но вот опять хлынули играющие лучи, — и весело и величаво, словно взлетая, поднимается могучее светило. около полудня обыкновенно появляется множество круглых высоких облаков, золотисто-серых, с нежными белыми краями. подобно островам, разбросанным по бесконечно разлившейся реке, обтекающей их глубоко прозрачными рукавами ровной синевы, они почти не трогаются с места; далее, к небосклону, они сдвигаются, теснятся, синевы между ними уже не видать; но сами они так же лазурны, как небо: они все насквозь проникнуты светом и теплотой. цвет небосклона, легкий, бледно-лиловый, не изменяется во весь день и кругом одинаков; нигде не темнеет, не густеет гроза; разве кое-где протянутся сверху вниз голубоватые полосы: то сеется едва заметный дождь.

Эпитеты, метафора, сравнение. так или надо написать их из текста

ответ:На початку XIX століття в російській літературі з’являються твори, центральною проблемою яких є конфлікт героя і суспільства, людини і середовища, що виховало його. І, як результат, створюється новий образ – образ «зайвої» людини, чужої серед своїх, відкинутої оточенням. Герої цих творів – люди допитливого розуму, обдаровані, талановиті, які мали можливість зробитися справжніми «героями свого часу» - письменниками, художниками, вченими, але стали, за висловом Бєлінського, «розумним непотребом», «страждаючими егоїстами», «егоїстами мимоволі». Образ «зайвої людини» змінювався в міру розвитку суспільства, набував нові якості, поки, нарешті, не досяг повного вираження в романі І. А. Гончарова «Обломов».

Першими в галереї «зайвих» людей стоять Онєгін і Печорін – герої, яким властиві холодна прозаїчність, незалежний характер, «різкий, охолоджений розум», де іронія межує з сарказмом. Це люди неординарні, а отже, рідко задоволені собою, незадоволені легким, безтурботним існуванням. Їх не влаштовує одноманітне життя «золотої молоді». Героям легко з усією визначеністю відповісти, що їх не влаштовує, і набагато складніше, що їм потрібно від життя.

Онєгін і Печорін нещасливі, «охололи до життя»; вони рухаються по замкнутому колу, де кожна дія передбачає подальше розчарування. Замріяні романтики в юності, вони перетворилися в холодних циніків, жорстоких егоїстів, ледь побачивши «світло». Хто ж або що є причиною того, що розумні, освічені люди перетворилися на «зайвих», що не знайшли свого місця в житті? Здавалося б, в їх руках було все, значить у цьому власна вина героїв? Можна сказати, що вони самі винні в тому, як склалася їхня доля, але я все ж схильна вважати, що ніхто і ніщо не може так змінити людину, як суспільство, соціальне середовище, умови, в яких опинилася та чи інша особистість. Саме «світло» перетворило Онєгіна і Печоріна в «моральних калік».

У романі Гончарова «Обломов» перед нами історія людини, в якій немає задатків рішучого борця, але є всі дані бути хорошою, порядною людиною. «Обломов» - своєрідна «книга підсумків» взаємодії особистості і суспільства, моральних переконань і соціальних умов, в які поставлено людину. І якщо за творами Лермонтова і Пушкіна ми можемо вивчити анатомію однієї людської душі, з усіма її суперечностями, то в романі Гончарова простежується ціле явище суспільного життя – обломовщина, що зібрало в себе пороки одного з типів дворянської молоді 50-х років XIX століття. У своєму творі Гончаров хотів домогтися того, щоб випадковий образ звести в тип, надати йому родове і постійне значення. Обломов – не нове обличчя в російській літературі, але перш воно не виставлялося так просто і природно, як у романі Гончарова.

Головну відмінність Обломова від Онєгіна і Печоріна я бачу в тому, що якщо останні два героя заперечували суспільні вади в боротьбі, в дії, то перший «протестував» на дивані, вважаючи, що це найкращий б життя. Тому можна стверджувати, що «розумні непотрібності» Онєгін і Печорін і «зайва» людина Обломов – абсолютно різні люди. Перші два героя «моральні каліки» з вини суспільства, а третій – з вини власної натури, власної бездіяльності.

Спираючись на особливості життя Росії XIX століття, ми можемо сказати, що якщо «зайві» люди зустрічалися всюди, незалежно від країни і державного ладу, то обломовщина – явище суто російське, породжене російською дійсністю того часу. Невипадково Пушкін у своєму романі вживає вираз «російська нудьга», а Добролюбов бачить в Обломові «корінний народний наш тип».

Еволюція образу «зайвої» людини продовжується, і ще не один з гіркотою скаже: «У мене душа зіпсована світлом...». Тому я вважаю, що в трагедії «непотрібних» винне не кріпосне право, а те суспільство, в якому перекручені справжні цінності, а пороки нерідко носять маску чесноти, де особистість може бути розтоптана сірим, безмовним натовпом.

Объяснение:

Бал – чудесный, зала – прекрасная, буфет – великолепный, музыканты – знаменитые, мотив мазурки звучит беспрерывно.

Варенька – в белом платье, в белых перчатках, в белых башмачках. У нее “сияющее, разрумянившееся лицо с ямочками и ласковые, милые глаза”.

Иван Васильевич – доволен, счастлив, блажен, добр, смотрит с восторженным умилением.

Во второй части рассказа краски темнеют: что-то большое, черное.

На доске записаны ключевые слова: в весеннем мокром тумане, ломовые с дровами на санях, лошади под глянцевыми дугами с мокрыми головами, кузнец в засаленном полушубке, Солдаты в черных мундирах, неприятная визгливая мелодия, страшная картина наказания.

Полковник все тот же – с румяным лицом и белыми усами и бакенбардами.