Твір на тнму наша слава козацька звитяга за твором джури козака швайки

статистику блогу,   побачив, що в колег, а, може, в батьків та їх дітей-шестикласників виникла потреба мати зразок твору за повістю в. рутківського "джури козака швайки". з радістю відгукуюся на віртуальний запит читачів.

що мені найбільше в повісті володимира рутківського "джури козака швайки"

    останнім часом   ми читали-перечитували "гаррі поттера" джоан к. ролінґ і "володаря перстнів" дж. р. р. толкіна , дивилися-передивлялися фільми, створені за цими творами. а виявляється, що і в українській літературі є книга, яка нічим не поступається класиці зарубіжного фентезі. я маю на увазі повість володимира рутківського "джури козака швайки".

  цей твір мені дуже сподобався. чому?

  а тому, що він не здається мені аж занадто фентезійним. з нього ми можемо багато дізнатися про ті часи, коли в нашій батьківщині зароджувалася та сила, та воля, якою кожен українець гордився, гордиться й буде гордитися ще багато років, а, може, й століть. прочитавши повість в. рутківського, не тільки шестикласник, але й третьокласник на все життя запам'ятає обставини та причини, які спричинили виникнення козацтва, козацьких січей і характерництва.

  на відміну від зарубіжних магів та чародіїв, український козак-характерник швайка людяніший і добріший. він не хизується своїми можливостями, у нього немає бажання стати володарем чогось чи когось. він лише прагне своїм друзям і своєму краю. і цим він мені дуже подобається.

  а ще в повісті є троє друзів: грицик, санько й димко. образи цих підлітків   символізують найкращі козацькі риси - розум, відвагу й силу. за їх слідкуєш, затамувавши подих.коли з'явиться перша справжня запорізька січ, вони виростуть, змужніють і будуть найкращими її воїнами. я так думаю.

  а ще я думаю, що нам, майбутнім громадянам україни, її будівничим і захисникам, потрібні такі твори, як повість в. рутківського "джури   козака швайки".  

Особое место в творчестве Михаила Юрьевича Лермонтова занимает тема патриотизма. Отечественной войне 1812 года он посвятил стихотворение «Бородино». В нём Лермонтов рассказывает о знаменитом Бородинском сражении. Стихотворение написано в форме диалога молодого и старого солдат. Но первому из них принадлежат только семь строк. Остальная часть произведения — это рассказ бывалого солдата о битве на Бородинском поле. Это придаёт стихотворению особую искренность и достоверность. В начале своего рассказа старый солдат говорит собеседнику: — Да, были люди в наше время, Не то, что нынешнее племя: Богатыри — не вы! Этими строками Лермонтов показывает своё отношение к молодому поколению солдат того времени и одновременно воспевает подвиг участников Отечественной войны. От лица старого солдата автор передаёт своё восхищение русскими воинами. Они, как и сам рассказчик, вызывают у нас симпатию и уважение. Лермонтов описывает такие их качества, как патриотизм, храбрость, мужественность, веру в победу. Об этом говорят слова: Что тут хитрить к бою; Уж мы пойдём ломить стеною, Уж постоим мы головою За родину свою! Солдаты самоотверженно готовятся к бою, в то время как враги предвкушают победу, которой не будет! С особой гордостью Лермонтов пишет о том, что французы узнали, «Что значит русский бой удалый, // Наш рукопашный бой!..» Словом «наш» автор показывает единство и силу всего русского народа. Даже то, что русская армия оставила Москву французам он объясняет не превосходством противника, а «Господней волей». Старый солдат рассказывает, как тяжело было в бою: «…Рука бойцов колоть устала…». Но в его рассказе нет хвастовства, в нём — скорбь о тех, кто погиб. Особенно он сожалеет о гибели полковника, который личным примером доказал верность родине, призывая сдержать «клятву верности». Всё стихотворение пронизано необычайной любовью к родине, гордостью за героическое поколение солдат — участников Бородинского сражения. Этому «могучему, лихому племени» Лермонтов противопоставляет «нынешнее племя». Своим произведением автор призывает все будущие поколения так же служить родине и совершать ради неё настоящие подвиги.

В небольшом городке возле речке был маленький домик.В нём жила девочка (имя любое)и щенок которого звали (имя выбери).Они любили гулять по полянке.И однажды (твоё имя которое ты выбрал для девочки) она не смогла выйти с ним погулять, и сказала ему чтоб он вышел сам!!Растроелся щенок и побежал гулять на полянку.Вдруг он увидил что то шивелться ..побежал за костью а она всё он за ней она всё дальше.Щенок заблюдился.И вот наступила ночь на улице темно.Не видел он дорогу.Не смог прейди домой и заблудился он.