Продолжить сказку.огневушка поскакушка п.п.бажова.сочинить своими словами чтобы получилось конец сказки

Тематична-атестаційна робота

з світової літератури на тему:

"Антон Павлович Чехов"

Антон Павлович Чехов.

П.А.Чехов народився 17 січня 1860 р. в м. Таганрозі. Його батьку належала невеличка крамничка. Торгували в ній з 5 год. ранку до 11 вечора. Павлу Ігоровичу повинні були допомагати сини. Батько був дуже обдарованим чоловіком: любив співати, грав на скрипці, малював. Але любов і ласку в сім'ї діти бачили лиш зі сторони матері, доброї, лагідної жінки. А.П. Чехов говорив: "Талант у нас зі сторони батька, а душа зі сторони матері". батько надав своїм синам освіту: вчились в гімназії, займалися музикою, вивчали іноземні мови. Чехову було тринадцять років коли він перший раз потрапив у театр. З того часу почалося захоплення майбутнього письменника сценою.

1876 р. батько Чехова розорився і переїхав в Москву так само як і брати які там вчилися. Антон без усяких умов залишився в Таганрозі закінчувати гімназію. Всі ці роки йому доводилося тяжко працювати. Він повинен був не тільки утримувати себе та платити за навчання, але й допомагати сім'ї, яка жила в страшній бідності Москві. Антон Павлович Чехов після закінчення гімназії переїхав у Москву. Став студентом-медиком, а невдовзі і співробітником гумористичних журналів.

В 19 років він уже утримував сім'ю. початок літературної діяльності Чехова відноситься до 80-х рр. Це були важкі часи. Розповіді молодого почали з'являтися у журналах "Осколки", "Стрекоза". Після закінчення медичного факультету Московського університету в 1884 р. Чехов разом із сім'єю переїхали на літо в м. Воскресенськ недалеко від Москви. Після закінчення університету він практикував у містечку недалеко від Воскресенська, а потім завідував лікарнею у Звенигороді.

Объяснение:

надеюсь

1) потому что он не хотел расстраивать свою любимую жену таким печальным известием.

2) этот факт, в свою очередь, характеризует его, как человека заботливого.

3) он сначала был печален, а потом забыл о причине своего горя.

затем, узнав от своего сына, что пришло время платить долги, берендей опять становится печальным и льет горькие слёзы.

царь был печален — он все дожидался; вот при́дут за сыном;

днем он покоя не знал, и сна не ведал он ночью.

время, однако, текло, а никто не являлся. царевич

рос не по дням — по часам; и сделался чудо-красавец.

вот наконец и царь берендей о том, что случилось,

вовсе

«батюшка царь-государь, — говорит он, — со мною случилось

чудо». и он рассказал о том, что видел и слышал.

царь берендей побледнел как мертвец. «беда, мой сердечный

друг, иван-царевич! — воскликнул он, горько заплакав.—

видно, пришло нам »

4) я отношусь к царю берендею с жалостью, т. к, он случайно, сам того не ведая, пообещал хитрому кащею своего сына. царь печалился из-за этого, в одиночку перенося свое горе.