Во время Великой Отечественной войны мать Сашки, врач Вера Николаевна, уехала на фронт, отправив сына к бабушке Ульяне в деревню Малинку.
Недалеко от Малинки высадился вражеский десант, и немцы, узнав от оказавшихся рядом мальчишек, где находится деревня, убили их, а деревню с жителями сожгли.
Оставшиеся в живых Сашка, его бабушка и несколько детей отправились с дедом Никитой в место, о котором знал только он - на Андрюшкин остров, стоящий среди болотной топи.
Они выживали там, как могли - совершали вылазки за картошкой, шили одежду из заячьих шкур от диких зверей.
Вскоре их нашли и эвакуировали, а после войны «болотные робинзоны» вернулись во вновь отстроенную деревню.
1)Потому что это для него очень важное событие,ведь Муму-самое дорогое что у него было, и ради этого он оделся по праздничному.
2) Чтобы последний раз посмотреть как она ест и ещё немного побыть с ней.
3) Потому что даже для него это грустно,ведь она была ему так дорога,он с ней очень сблизился и ему стало её очень жалко и он будет по ней скучать.
4) Уж он сдержал своё обещание,если бы он этого не сделал , дворовые бы от него не отстали,сделали бы это сами,даже если бы он пустился в бега,они бы его нашли. Ведь по крепостному праву строго запрещено крестьянам покидать свои земельные наделы.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Реферат на тему тіні забутих предків образ марічки
Коцюбинський відкрив цей самородок для всієї країни, підкресливши у назві, що герої – це наші спільні предки, хоч і забуті нині.
Герої повісті – Іван та Марічка, діти ворогуючих родів. Марічка на початку повісті – маленька дівчинка, що ласкою та добротою розтопила лід ворожості малого Іванка. Тендітна та довірлива, вона запала хлопчикові в душу. Марічка співає, обзиваючись співанками на гру Іванкової сопілки «як самичка до дикого голуба». Ліс бринить її піснями, наче вона їх засіває.
Іван – дев’ятнадцята дитина у родині – ріс, сприймаючи світ як казку, і казка відкривається йому. Уже в сім років він може розшукати помічне зілля, порозумітися із лісовим народом. Нерозривний зв’язок з природою, осмисленою у дусі гуцульської казки, зближує Івана та Марічку. Кохання народжується, росте разом з малими. З тринадцяти років Марічка віддається Іванові, радісно вірячи у вічність кохання.
Але судилося інакше. Батько Івана гине, хлопець змушений іти у найми, лишаючи кохану. А коли повертається, живою вже її не застає: Марічка загинула у повінь. Іван не вірить, кидається її розшукувати, бачить тіло і ледве не втрачає розум. На шість років Іван зникає з очей односельців, шість років його душа намагається одужати. Іван таки повертається, намагається жити, як усі, одружується, господарює та зламати себе не може. Цільна натура не розуміє компромісного існування, кохання до першої і єдиної дівчини перемагає. Туга та сум тьмарять розум, відвертають Івана від людей, від жінки, приводять до загибелі. Твір Коцюбинського проникнутий своєрідною поезією Карпат, унікальним фольклором, фантастичною природою і своєрідним сприйняттям життя. Образи Івана і Марічки трагічніші за шекспірівських Ромео та Джульєтту. Веронські коханці гинуть випадково, а гуцульські юнак та дівчина приречені долею, бо їх кохання надто повне, самодостатнє, воно більше за життя. Розлучає їх та сама казка, що звела: Марічку зносить ріка, а Івана занапащає нявка, що прийняла образ Марічки.