анализ стихотворения я.п.полонского "посмотри - какая " 1.настроение 2.картины 3.олицитварение 4.эпитеты 5.роль глаголов 6.рифма.

Метафоры – «месяц невидимкой», «в тесном сонме».

Эпитеты – «сонный», «бледный», «сизые», «фосфорический». извини это что я смог удачи

Олицетворения – «месяц … без приюта в небе ходит»

роль глаголов;  

размер, строфа, рифмовка.

Анализ

Самое романтическое время дня – сумерки. Это как раз то время, когда наступает нечто непостижимое в природе – всё вроде спит и не спит. В лесу слышны какие-то звуки: треск высохшего дерева, вой зверей или где-то может быть пробегает стая диких кабанов. Эти предпочитают именно в сумеречное время начинать свои прогулки. Но это только в лесу.

У людей в сумерки всё тоже только начинается. Если это будний день, то горожане только возвращаются с работы и углубляются в свои домашние дела-заботы. А те кто живут в деревнях, как правило, наоборот заканчивают дела по дому и отдыхают. Именно в сумерках хорошо в деревне посидеть на крыльце и посматривая по сторонам неспешно разговаривать с соседями, обсуждать последние новости, делиться секретами кулинарного мастерства. А можно в таких беседах и договориться про дела на следующий день. Так чаще и бывает.

Как же это красиво. Ещё не темно, но уже и не день. Солнце только-только спряталось за горизонтом, и потому темнота ещё не вступила в свои права. Как становится тихо на улицах, как становится почти тихо в лесу. Самое красивое зрелище в лесу, например, это когда начинается стелиться туман. Он именно в сумерках начинает свой «ход». Медленно из-за оврага пелена выползает в сторону леса, и стелиться по земле, на высоту не поднимается.

Со стороны, кажется, что это лес натягивает на себя одеяло, чтобы было тепло поспать ночью. Он стелиться низко-низко, к самой земле. Позже он поднимется, но не так высоко, будет чуть больше половины человеческого роста. Попасть человеку в это время в лес, равносильно катастрофе. Всё дело в том, что туман достаточно густой и что или кто находится в это время внизу под туманом, не видно. Человек и может случайно набрести на волка или на медведя, а может и на лося. И вот тогда не далеко и до трагедии.

Но наступает ночь. Ночью в деревенских окрестностях не менее красиво. На небе сияет луна, блещут звёзды. И кругом – тишина. Романтика, как ни поверни. Но ночь часто бывает коварной. Именно ночью, ещё предками замечено, появляется вся нечистая сила, что есть на земле. Именно ночью, по традиции, совершаются самые жуткие преступления.

Ночь – это самое нестабильное время суток для человека. Кто-то спит спокойно, а кто-то и спать не желает, его просто мучает бессонница. Спать может не давать луна.

И всё же лунная ночь – прекрасна, с какой стороны ни посмотри!

ответ:Хома — працівник бюро, “відлюдько інтелектуал”. Марія Карпівна (Маня) — дочка лiсника. Генрись — молодий практикант тата Мані, який виявився злодієм. …”Хлопець ледве 26-літній, рум’яний, ніжний, як панночка. Так мало говорив у товаристві…” Зигмунт Зембецький — ватажок банди. Він був “негарний з лиця, старший літами, з грубими, малокультурними привичками та манерами”. “То був пан високий, сильний, плечистий, як медвідь, з великою чорною бородою, з малими блискучими очима, з понурим видом, від якого віяло якимось холодом і жахом”             Володимир Семенович — молодий залізничний інженер. Смирний, делікатний, а потім п’яниця і картяр – “зразу соромився того, але потім перестав…” Никанор Ферапонтович Свєтлов — багатий золотопромисловець з Сибіру, “Немолодий уже, із тульських купців, багач страшенний. …З широкою рудою бородою, з товстим червоним лицем і плескатим носом”  Сашка — ватажок банди, який вбив Свєтлова. “Хто він був, якої народності і якої віри, сього не  знав ніхто, і до сього було всім байдуже. Мені здається, що він був жид. … Його на місці повісили”.  Серебряков — капітан-ісправник, який раз у раз пив та бив Маню і свою шлюбну жінку. “У нього була шлюбна жінка, зла, як гадюка, але загукана ним, держана в страсі і вічних побоях. Подумай, як то було нам жити обом?..” Микола Федорович — військовий, воював з Китаєм: “в остатнім штурмі куля відірвала йому обі ноги, і тепер він лежить безнадійно хорий, лежить і конає отеє вже другий тиждень” поліцмейстер – кум Никанора Ферапонтовича, “його високоблагородіє”; розмовляв так: “коли не хочете завтра сидіти в острозі,..  не робіть комедії… Се вам моя рада і мій розказ…” Карл, батько Марії. Доньчине “загадкове щезнення ввігнало в гріб його”.                                                                      

Объяснение:

сихологічний портрет Гарольда відображає настрої самого Байрона. Але цей образ — щось значно більше, ніж психологічний портрет самого поета. Чайльд Гарольд відчуває велике розчарування, безпросвітний сум, утому й пересиченість. Конфлікт його з навколишнім світом непримиренний, але він не втручається у плин подій, усвідомлює себе жертвою долі. У своїй самоті він не шукає підтримки від когось, співчуття до себе. У песимізмі і розчаруванні Гарольда знайшли відображення настрої буржуазно-демократичної інтелігенції Західної Європи після провалу французької революції 1789-1794 рр. Це розчарування було зумовлене не тільки політичною реакцією, а також наслідком втрати віри у можливість здійснення царства розуму, про яке писали і провіщали просвітителі.

На початку твору поет дає характеристику розчарованому героєві. Чайльд Гарольд — юнак, пересичений всіма життєвими насолодами, несе в собі почуття туги й самоти, і бачить вихід тільки в забутті і навіть смерті.

Дивіться також

"Паломництво Чайльд Гарольда" (повний текст)

Біографія Джорджа Гордона Байрона

 

З розвитком поеми ідейний акцент зміщується із зображення Гарольда на зображення народів Південно-Східної Європи, які борються.

Справжнім героєм поеми виступає народ Іспанії, який страждає і бореться, а також поневолений народ Греції. Байрон малює драматичні картини вторгнення в Іспанію військ Наполеона і героїчну боротьбу іспанського народу проти іноземних загарбників. Автор показує підлу роль іспанської аристократії, яка або стоїть осторонь боротьби, або зраджує інтереси свого народу.

Байрон закликає іспанський народ до озброєної боротьби за свої національні права. Автор вітає партизанський рух в Албанії. З розвитком поеми ідея свободи в ній стає ведучою. З'являється надія на світле майбутнє. У мову героя поет також вкладає власні думки про боротьбу, які надають у поемі нової інтонації надії і бадьорості. Автор зображує красу природи тих країн, де побував герой. Та ці описи тісно пов'язані з основною темою. Велична краса природи протистоїть потворності і убогості сучасного суспільного життя. Поет пише:

О, господи, какой здесь рай кругом!

Как небо одарило край счастливый!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Лишь человек рукою нечестивой

Рад портить все...

Байрон розмовляє із своїм народом його національною мовою, відмовляючись від умовностей і манірності "поетичної" мови класицистів.

Объяснение:

ось це прочитай і напиши