Цитаты на тему "почта" и "полиция" из комедии ревизор (39 )

Смотри ОК! Про створення цієї військової групи був даний наказ[1] по сотні № 1 «Сіроманці», зачитаний на горі Чорна Сигла — першому постою сотні карпатського краю. 25 осіб, з яких почала формуватися сотня, були старшинами та підстаршинами, які пройшли відповідний військовий вишкіл і побували в бойових сутичках.

У серпні 1943 року вся сотня, яка перебувала на горі Магурі, де пройшла військове навчання. На той час командирами «Сіроманців» були: сотенний Карпенко Дмитро — «Яструб», сотенний військовик «Коц», сотенний начальник штабу «Джулик», булавний «Ворон», бунчужний «Красний», сотенні чотові «Льонський», «Окунь».

У жовтні 1943 року сотня «Сіроманців» була скерована на північно-західні терени Галичини для боротьби з польськими загонами АК. Перший бій з німцями відбувся восени, біля села Болехів у 1943 році.

Для зимівлі на пару місяців у 1943-44 роках відділ зупинився на Рогатинщині, недалеко сіл Дичок, Яглуша, Мелни та Виспи. Табір розташувався на безліссі, яке називалося «Золота поляна». У другій половині вересня 1944 року згідно ухвали керівництва УПА, сотня «Сіроманців» реформувалася в курінь під назвою «Верховинці», а сотенний «Яструб» перебирав псевдо «Лютий». Він ставав курінним, а до куреня увійшли сотні; «Сіроманці», «Бурлаки», «Полтавці».

Начальник штабу «Джулик» отримав псевдо «Зеник», а сам курінь «Верховинців» увійшов до складу Воєнної округи «Лисоня» В той час курінний «Лютий» в Стратинському лісі зустрічався з курінним «Різуном» — Василь Андрусяк.

Далі ранньою весною був вимарш, черговий бій з німцями в районі містечка Нових Стрілищ[2]. Наступний перехід «Сіроманці» подолали до Радехівщини, Сокальщини (села Яструбині), дальше Белз і Равщина та інші села, що межували з лінією Керзона. В цих місцях зустрілося два легендарних командири куренів Української Повстанської Армії -«Яструб» та «Ем».Ця дружба незабаром проявилася у спільних боях із німцями.

Наприкінці вересня 1944 року почалися холодні дощі і тоді зустрілися дві бойові сили на Перемишлянщині, біля монастиря Унівська лавра. З боку УПА бій прийняв курінь «Сіроманців» та сотня «Коса», совети застосували важку зброю, включно з танками та розвідувальними літаками. У цьому бою, „Сіроманці" відбили 22 атаки бриґади, бо кожного разу розстрільна наступаючих большевиків заломлювалась і большевики кидались до втечі, як тільки починали грати повстанські кулемети[3].  Після дводенної масакри ( 30 вересня - 1 жовтня) відділ УПА щасливо відійшов, але на полі бою залишилося з обидвох сторін багато вояків.

"Всі були голодні і вимучені цілоденним боєм. Бракувало також амуніції.В лісі настала така пітьма, яка буває в похмурі осінні ночі, а бойові підрозділи все ще знаходяться на своїх денних становищах", — згадує Б. Допіра. "І ось, нарешті, довгоочікуваний наказ: "Тихо залишати становища, тримати зв'язок між чотами і відходити яром праворуч". Ходити тихо в темному лісі нас, звичайно, навчили обставини життя, але пройти усією сотнею та перед носом у ворога —  справа не легка".[4]

Про бій біля села Унів згадано у передріздвяному привітанні Головного командування УПА Романа Шухевича, нарівні з Гурбами[5].

28 квітня 1945 року сотня була розчленована на чоти й у такому складі пробула ціле літо.

История не знает более масштабного, ожесточенного, разрушительного и кровопролитного противоборства, чем борьба нашего народа с фашистскими агрессорами. В войне 1941-1945 гг. решалась судьба не только нашего Отечества, но и многих других народов и стран - по существу всего человечества. Поэтому вечен и свят подвиг наших соотечественников, одолевших фашизм и одержавших Великую Победу.
Нарушив договор о ненападении, фашистская Германия на рассвете 22 июня 1941г. вторглась на территорию Советского Союза. События на фронте развивались стремительно. Создав на направлениях главных ударов подавляющее превосходство сил, противник внезапно атаковал неприведенные в боевую готовность советские войска и прорвал их оборону. При этом оккупанты встретили неожиданное для них упорное сопротивление. Имея только стрелковое оружие, насмерть стояли пограничники. Легендарный гарнизон Брестской крепости месяц сдерживал врага, трижды переходил из рук в руки Перемышль. Порой красноармейцам не хватало гранат, но они стояли до конца. Навсегда остались в памяти людской подвиги тех, кто отражал первый натиск врага, отстаивая свою землю до последнего вздоха, кто, погибая, успел собственной кровью написать на стене Брестской крепости: «Я умираю, но не сдаюсь! Прощай, Родина!» . Однако, несмотря на героизм наших войск, противник продолжал наступление на всем протяжении советско-германского фронта.
Ожесточенные сражения происходили на подступах к Ленинграду. Советские войска пытались сдержать мощный натиск врага, упорно отстаивая каждый рубеж. Находясь в засаде, тяжелый танк старшего лейтенанта 3. Колобанова уничтожил немецкую танковую колонну. Умело и отважно действовавшие механики-водители Н. Никифоров, Н. Родников, командир орудия А. Усов, радист-пулеметчик П. Кисельников смогли подбить 22 вражеских танка. Прикрывая отход товарищей, морской пехотинец сержант В. Вересов подорвал себя и окруживших его немцев последней гранатой. Ценой больших потерь лишь 8 сентября немецкие войска группы армий «Север» сумели выйти к южным окраинам города, а финская армия блокировала Ленинград с севера. Началась героическая, полная трагизма Ленинградская блокада.