Краткое рассуждение о том, какое впечатление произвел на тебя поступок е.и. трубецкой.

Княгиня Трубецкая достойна самых восхищенных слов, но я, человек ХХ века, подвигом ее действия не назвала бы. Это князья да графья сочли ее героиней, ибо в их глазах отказаться от светской жизни, от роскошных нарядов и уехать за тридевять земель в Сибирь, где пришлось бы жить в крестьянской избе, питаться простой пищей и не иметь возможности блистать на балах - приравнивалось к подвигу.

Відповідь:

Максим Перепелица — весёлый и находчивый парень из украинского села, известная личность в родной деревне. У него фантастическое умение придумывать всякие небылицы и отлынивать от работы. Получив повестку в армию он, желая «обезопасить» себя от возможных соперников, рассылает всем парням в деревне «гарбузы» от имени любимой им девушки Маруси — традиционный на Украине знак отказа в сватовстве, чем вызывает переполох в селе. Собрание колхоза даже хотело лишить Перепелицу почётной обязанности служить в Советской армии, но Максим даёт слово исправиться. В армии он, пытаясь избежать трудностей службы, по-прежнему хитрит, только здесь хитрость обходится ему нарядом вне очереди и арестом на гауптвахте. Однако гибкость характера и добродушный нрав делают его податливым в деле перевоспитания. Проявив смекалку и инициативу во время учений, он получает звание младшего сержанта, проявляет настоящий героизм в родном селе во время отпуска, и Маруся наконец отвечает ему взаимностью.

Пояснення:

Відповідь:

Пояснення:Народився 10 (23) листопада 1908 року в Києві в сім'ї актора-естрадника[6] Миколи Петровича Носова та Варвари Петрівни Носової, окрім нього, у родині ще були брати Петро (старший) та Борис (молодший) і молодша сестра Лариса. Дитинство провів в Ірпені. Потім родина мешкала на вулицях Глибочицькій, Борщагівській та на Маріїнсько-Благовіщенській (тепер Саксаганського), 86. З 1915 по 1923 роки навчався в київській приватній гімназії Стельмашенка (згодом 9-а гімназія, трудова школа). З 1923 року родина знову мешкала в Ірпені. Навчався у вечірній робітничій школі. У 1927—1929 вчився в Київському художньому інституті, звідки перевівся в Московський інститут кінематографії (закінчив у 1932). У 1932—1951 — режисер-постановник мультиплікаційних, науково-популярних та навчальних фільмів (у тому числі для Червоної Армії, заслуживши цим у 1943 орден Червоної Зірки).

Почав публікувати оповідання у 1938 («Витівники», «Живий капелюх», «Огірки», «Чудові штани», «Мишкова каша», «Городники», «Фантазери» та ін., які друкувалися головним чином у дитячому журналі «Мурзілка» і згодом склали основу першої збірки Носова «Тук-тук-тук», 1945). Носов увів до дитячої літератури нового героя — наївного і розсудливого, пустотливого і допитливого непосиду, який увесь час прагне щось робити, але постійно потрапляє в незвичайні, часто комічні ситуації.

Особливо широку популярність завоювали його повісті для підлітків «Весела сімейка» (1949), «Щоденник Миколки Синіцина» (1950), «Вітя Малєєв в школі й удома» (1951; Сталінська премія, 1952).

Довготривалу популярність і любов читачів здобули його казкові твори про Незнайка. Перше з них — казка «Гвинтик, Шпунтик і пилосос». Надалі герой з'явився в знаменитій трилогії, що складається з романів-казок «Пригоди Незнайка і його товаришів» (1953—1954), «Незнайко в Сонячному місті» (1958) і «Незнайко на Місяці» (1964—1965; Державна премія РРФСР ім. Н. К. Крупської, 1969).

Автобіографічний твір письменника — «Повість про мого друга Ігоря» (1971—1972), написана у формі щоденникових записів з життя дідуся й онука (1-а ч. — «Між роком і двома», 2-а ч. — «Від двох до двох з половиною років») і мемуарна повість «Таємниця на дні колодязя» (1977; два її первісних варіанти — «Повість про дитинство» і «Все попереду», обидві 1976).

У 2018 році у Святошинському районі Києва нова вулиця була названа на честь Миколи Носова[7].