Почему не сложилась любви аси и н. н. тургенев ася

Твір-міркування на тему «Листопад — ворота зими»

Листопад — ворота зимиЄ таке прислів’я: листопад — ворота зими. У народі цей місяць називають також падолист або напівзимник, адже саме він має з’єднати глибоку осінь з ранньою зимою. Це період, коли всі роботи закінчені, можна і дух перевести, відпочити. Листопад на Русі завжди був ситим місяцем, в будинку було багато їжі. Велику частину часу проводили в теплі, у печі. Наші предки вишивали, чинили зимовий одяг, займалися іншими хатніми справами.

Закінчується осінь, але ні-ні та й піднесе сюрприз — видасть такий погожий листопадовий день, що ошукані квіти й мошки боязко вилазять на світло: невже весна? Але, прийшовши в себе, листопад тут же починає проливати холодні сльози, а то і зовсім посипає сніжком, ховаючи сірість і убогість фарб під біле покривало. Робота у нього така — землю до зими готувати, грудень зустрічати.

Обличчя листопада ніби ластовинням вкрите. Він і пістрявий від листяного килима, і чорний, де земля гола. Як випаде сніг, але відлига перейде в наступ, він смугастий, зебровий. А коли, нарешті, зима осінь потіснить, сніг випаде — він білий.

Листопад — місяць, у якого напоготові й віз, і сани. Тому й кажуть: «Листопад — вересню онук, жовтню — син, а зимі — рідний брат». У цей час йде боротьба осені з зимою, тому холоднеча зі снігом часто перемежовується з періодами відносного тепла. Через нестійкий характер листопад часто порівнюють з березнем, адже обидва місяці відмежовують зиму від літа — березень за в гості весну, а листопад зачиняє ворота осені. Залишається зовсім трохи до зими.

Під цю пору з дерев опадає останнє листя, й ліс стає незатишним, непривітним. «У листопаді голо в саду», – говорить народна мудрість. Вже не так голосно співають пташки. Жива природа біологічно налаштовується на зимовий спочинок.  

Дні стають ще коротше, а ночі — довгими-довжелезними та найтемнішими. Сіре небо плаче дрібним дощиком, дме холодний вітер. Смутна пора! Чекаємо зимових холодів…

Розпитавши місцевих старожилів, Легран довідається, що «трактир єпископа» і «чортовий стілець» – назви певних скель і стрімчаків. «Гарне скло» – кінцевий ж бінокль. Обдивляючись у зазначеному напрямку місцевість, Легран бачить тюльпановое дерево й не сумнівається, що, забравшись на нього. Юпітер виявить там череп. «А навіщо треба було опускати саме жука?» – дивується Оповідач. «Ваші натяки на те, що я сам не свій, розсердили мене, і я вирішив відплатити вам маленькою містифікацією», – відповідає Легран.