ответить на вопрос! состав армии во время военной компании 1805 года

Соціально-психологічний роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” розкриває широку панораму життя українського села. Кілька поколінь проходить перед нашими очима.

З-поміж великої кількості персонажів звертають на себе увагу образи трьох жінок. Кожна з них ніби представляє своє покоління: баба Оришка, дочка її Мотря та Галя Гудзівна, Мотрина невістка. Доля кожної з них тісно пов’язана з долею Чіпки Варениченка – головного героя роману.

З дитячих літ Чіпка виніс найтепліший спогад про бабу Оришку. Вона була дитині єдиним порадником, добрим ангелом і вихователем. Поки Мотря, Чіпчина мати, наймитувала, баба Оришка і доглядала хлопчика, і знайомила з навколишнім світом, і звеселяла онука казками.
Після смерті баби Оришки найближчою для хлопця залишилася мати. Маленький Чіпка недолюблював її, бо вона завжди була виснажена працею, втомлена і від того сердита. Тяжке було Мотрине материнство.

Не знала вона щастя дівчиною, не знала жінкою, не судилося зазнати його й матір’ю.

Минав час. Чіпка підростав, і Мотря почала плекати щиру надію на сина. Тому, коли Чіпка невсипущо дбав про господарство, розумом своїм і золотими роботящими руками множив його, Мотря несказанно раділа і тяжко сумувала, коли син її кривдив… Панас Мирний психологічно точно написав про це: “Тільки одна мати вміє разом кохати свою дитину й ненавидіти, жалкувати й проклинати…”
Психологічно достовірно розповідає письменник про останній, драматичний крок жінки. Не витримала Мотря страшних випробувань, не змогла примиритися з кривавими розбоями, в яких брав участь Чіпка. І, незважаючи на любов до свого єдиного сина, вона йде V волость і викриває його злочини. Не змогла вона мовчати, переступивши через власну совість, через народні етичні норми.

Не менш трагічно розкривається перед нами і образ Галі Гудзівни. Розбишацька дочка, єдина дитина колишнього москаля Максима, злодія і п’яниці, вона від самого народження зростала в достатку. Але душа її, що залишилася чистою і незаплямованою серед багна, ненавиділа оцей достаток, надбаний грабунком на чужих сльозах.

У цьому образі втілено народні прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності. Панас Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню її красу (“… біле, рум’яне личко, очі оксамитові, чорні”), доповнюючи внутрішньою красою, що гармонує з мовою героїні, яка “щебече, як ластівочка”. Ось такою постає перед нами “польова царівна” Галя.

Для неї Чіпка став причиною і щастя, і болю, і загибелі.

Жіночі образи в романі Панаса Мирного сповнені трагізму. Жінки не в змозі змінити своєї долі. Кожна з них, як може, намагається врятувати Чіпку, але всі зусилля виявляються марними.

Доля їхня несе на собі сумний відбиток, накладений тяжким, жорстоким життям і несправедливістю, яку вони надто часто зустрічали на своєму шляху.

(МЕНЬШЕ НУ НИКАК ) ахах

Объяснение:

В творческом наследии Пушкина стихотворения занимают значительное место. В начале литературной деятельности его вдохновляли произведения французских поэтов XVII—XVIII веков, с которыми он познакомился, читая книги из библиотеки отца. В то время его любимыми авторами были Вольтер и Эварист Парни. Позднее наставниками юного поэта стали Батюшков, считавшийся мастером «лёгкой поэзии», и глава русского романтизма Жуковский. В пушкинской лирике периода 1813—1815 годов главенствует тема быстротечности жизни, диктующая жажду наслаждения радостями бытия. В 1815 году Пушкин опубликовал стихотворение, обращённое к Батюшкову, где призывал того, отошедшего от поэзии, вновь вернуться к творчеству. Батюшков, узнав, что автор лицеист, специально приехал в Царское Село, чтобы познакомиться с ним. Он советовал юному поэту не увлекаться чрезмерно лёгкой (анакреонтической) поэзией, а заняться более серьёзными темами, в том числе военной[1]. С 1816 года Пушкин обращается к жанру элегии и разрабатывает характерные для него мотивы: неразделённой любви, ухода молодости, угасания души. Несмотря на подражательность, условность, литературные штампы ранних произведений, Пушкин идёт своим особым путём. Он не ограничивается камерной поэзией, обращаясь к темам более сложным, общественно-значимым[2