Порівняльна характеристика марисі(мартин боруля) і наталки полтавки

Объяснение:

Наталка Полтавка майже ідеальна дівчина, здається, що вона не має жодної вади. Від першої появи на сторінках твору до останньої хвилини Наталка залишається втіленням найкращих якостей українських жінок. Її монолог і перша пісня розкривають вірність дівчини у коханні, щирість і глибину її почуттів. А в сцені зустрічі Наталки з возним вона вражає своїм почуттям гідності, гордістю і розумом. Крім того, Наталка не прагне вийти за багатого нелюба, знає про нерівність і рівність людей та добре орієнтується в соціальних відносинах.

Вона привітна і чемна людина, гарна робітниця і любляча дочка. «Золото, а не дівка», — захоплено говорить про героїню виборний. Вона готова на самопожертву заради матері – вийти заміж за пихатого і самозакоханого возного.

Але повернення її коханого Петра відродило в дівчині мужність і рішучість. Не кожна дівчина в ті часи була здатна розірвати стосунки з багатим нареченим і порушити свою обіцянку. Наталка й тут опиняється на висоті – вона наполегливо відстоює своє щастя і добивається свого. Героїня п’єси І. Котляревського нагадує чудову героїню доброї казки, яка робить лише добрі справи і живе виключно по правді. Саме у казках такі персонажі нагороджуються багатством, щасливим життям або щирим коханням. Можливо саме тому образ Наталки так приваблює читачів і глядачів. Адже в цьому образі утверджуються кращі дівочі якості, якості, яки у всі часи підносила народна мораль, якості, які й зараз повинні прикрашати наших співвітчизниць.

Марися – дочка Мартина Борулі. Юна працювита, розумна дівчина, шанує народні звичаї і традиції. Вона не прагнула стати дворянинкою, вона хотіла просто жити так як всі мати свою сімю. Батько казав їй нічого не робити і поводити себе як дворянка, називати батька “папашею”, але Марися не може бути дворянкою в неї тече селянська кров. Марися вправна хазяйка, не може сидіти без роботи.

Марися — найбільш стійка до змін, бо має міцну моральну основу, вона намагається зберегти своє щастя, їй панське життя, яким марить батько, ні до чого. Справді, Мартин Боруля виховував своїх дітей у дусі здорової народної моралі, про що свідчать Марисині слова: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє».  

1.Коротенький, но такой ёмкий рассказ. О жизни и о смерти, о любви и о прощении, о вечном и о преходящем, о настоящем и о мимолётном, о людях и людях... 2.О том, что мы часто бываем сострадательны к чужим или к людям вообще, но как при этом на деле оказываемся равнодушны или непростительно холодны к тем, кто ближе всего.3.Катерина Петровна, Настя, её дочьТихон-сторож при пожарном сарае по хозяйствуКатерине Петровне;почтальон Василийскульптор Тимофееви Манюшка, дочь колхозного сапожника4.Автор сопоставляет Настю и молоденькую учительницу.Душевная чуткость учительницы контрастна настиной душевной глухоте, настиному "недочувствию".Вероятно, смерть старой одинокой женщины, по сути брошенной своей дочерью, послужит уроком молоденькой учительнице, недавно приехавшей в деревню: ведь в городе у нее осталась мать, "вот такая же маленькая, вечно взволнованная заботами о дочери и такая же совершенно седая.5В Заборье Настя приехала на второй день после похорон. Она застала свежий могильный холм на кладбище – земля на нем смерзлась комками – и холодную темную комнату Катерины Петровны, из которой, казалось, жизнь ушла давным-давно.
В этой комнате Настя проплакала всю ночь, пока аа окнами не засинел мутный и тяжелый рассвет.
Уехала Настя из Заборья крадучись, стараясь, чтобы ее никто нз увидел и ни о чем не расспрашивал. Ей казалось, что никто, кроме Катерины Петровны, не мог снять с нее непоправимой вины, невыносимой тяжести.

Кир Булычев — это творческий псевдоним одного из известнейших писателей-фантастов советского времени Игоря Всеволодовича Можейко. Родился Можейко (далее Булычев) 18 октября 1934 года в Москве.

С детства Булычев очень интересовался иностранной культурой и потому поступил в Московский институт иностранных языков им. Мориса Тореза. Окончив это заведение, будущий писатель два года работал корреспондентом, а затем переводчиком в азиатской стране Бирме.

Затем Булычев учился в Институте востоковедения. В это время он создавал очерки для различных научно-познавательных журналов. Тогда же был опубликован и его дебютный рассказ «Маунг Джо будет жить» (1961).

Окончив аспирантуру (в 1962 году), Булычев работал в Институте востоковедения. В последующие годы он много занимался научным трудом: защитил кандидатскую и докторскую диссертации, написал несколько работ, посвященных истории Юго-Восточной Азии.

Фантастику Булычев начал писать лишь с 1965 года. Сначала это был рассказ «Долг гостеприимства», а затем уже множество других произведений, выходивших целыми циклами.

Наиболее известным из этих циклов стала серия книг «Приключения Алисы». Работу над ней Булычев начал еще в 1965 году с повести «Девочка, с которой ничего не случится», а закончил лишь в 2003 повестью «Алиса и Алисия».

Интересно то, что вплоть до 1982 года писателю удавалось скрывать ото всех свое настоящее имя, поскольку написанные им произведения выходили под псевдонимом Кирилл (а потом просто Кир) Булычев. Писатель не хотел, чтобы о его «несерьезном» литературном деле узнали коллеги из Института востоковедения.

Скончался Кир Булычев в Москве 5 сентября 2003 года после длительной тяжелой болезни. Многие произведения фантаста были опубликованы посмертно.

Объяснение:как-то так