Проследите, как свыкается башмачкин мыслью о шинели. запишите, в какой последовательности происходит привыкание.

ищи тут

Объяснение:

Усмішка (оповідання)[ред. | ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.  

5 змін у цій версії очікують на перевірку. Стабільну версію було перевірено 8 травня 2020.

Перейти до навігації

Перейти до пошуку

Усмішка

Жанр

Оповідання

Автор

Рей Бредбері

Мова

англійська

Написано

1965

Переклад

перекладачі українською мовою Ярослав Веприняк

«Усмішка» — оповідання американського письменника Рея Бредбері, написане у 1952 році.  

Зміст

1

Сюжет

2

Жанр

3

Символічні образи

4

Див. також

5

Посилання

6

Джерела

Сюжет[ред. | ред. код]

У оповіданні Рей Бредбері розповідає, як у майбутньому люди знищили картину італійського художника доби Відродження Леонардо да Вінчі «Джоконда». Події відбуваються у зруйнованому місті, де радіоактивні поля і дороги, зіпсовані бомбами. Жителі великого міста, які вижили після атомних бомбардувань, сповнені ненависті до минулого. Грігсбі, один із героїв твору, пояснює: «Людина ненавидить те, що її занапастило, що їх життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа". Люди, що стоять у черзі, не можуть дозволити собі купити за один пенні напій з ягід. Для них святковими є події, коли знищують книги, коли розбили кувалдою останній автомобіль. Восени 2061 року вони влаштовують свято: ламають все, що збереглося після катастрофи. Свідком подій став хлопчик Том. Він стає у чергу – влада дозволяє кожному охочому плюнути на картину Леонардо да Вінчі. Люди плюють і рвуть картину на шматки, ламають раму. За дорослими хлопчик ухопив шматочок полотна і затиснув його у руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки». Том повертається додому, там розкриває долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка Джоконди. У фантастичному сюжеті автор привертає увагу до проблем майбутнього людства, занепаду цивілізації. Це твір-пересторога, попередження про катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник переконаний, що духовне відродження людства починається з духовного відродження кожної людини.  

Жанр[ред. | ред. код]

Твір Рея Бредбері «Усмішка» — новела, адже написана у прозовій формі, невелика за обсягом. Зображена одна подія — «свято» знищення кар­тини. Події відбуваються протягом одного дня з ранку до ночі. Сюжет напружений, динамічний. Фінал несподіваний. Особливу увагу приділено роздумам Тома і його протисто­янню натовпу.  

Символічні образи[ред. | ред. код]

Картина Леонардо да Вінчі «Джоконда» символізує мистецтво і красу.

Усмішка Джоконди – втілення краси, добра і великої сили мистецтва

Том — символ нового покоління

Ранок символізує початок нового, надію на краще

Фінал твору також символічний, адже дитина і ранок — це символи майбутнього.  

Див. також[ред. | ред. код]

Рей Бредбері  

Посилання[ред. | ред. код]

https://web.archive.org/web/20120806221119/http://raybradbury.com/ Офіційний сайт письменника

Джерела[ред. | ред. код]

Рей Бредбері. «Усмішка: оповідання». — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2016. — 368 с.

https://dovidka.biz.ua/usmishka-bredberi-analiz/

Волощук Є. В. Світова література. Підручник для 6 класу загальноосвіт. навч. закладів. — К.: Генеза, 2014.

«Усмішка» (англ. «The Smile») у міжнародній електронній базі фантастики «The Internet Speculative Fiction Database»

 Література   Фантастика   Наукова фантастика   США  

На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.  

Будь ласка, скористайтеся підказкою та розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.

Категорії: Фантастичні оповідання 1952Науково-фантастичні оповідання СШАОповідання, перекладені українською мовоюОповідання Рея Бредбері

Навігаційне меню

Ви не увійшли до системи

Обговорення

Внесок

Створити обліковий запис

Увійти

Стаття

Обговорення

Читати

Неперевірені зміни

Редагувати

Редагувати код

Переглянути історію

Пошук  

 

Головна сторінка

Поточні події

Нові редагування

Нові сторінки

Випадкова стаття

Участь  

Портал спільноти

Кнайпа

Довідка

Пожертвувати

Інструменти  

Посилання сюди

Пов'язані редагування

Спеціальні сторінки

Постійне посилання

Інформація про сторінку

Елемент Вікіданих

Цитувати сторінку

Статистика відвідувань

Посилання за ID

Друк/експорт  

Створити книгу

Завантажити як PDF

Версія до друку

Мови

Додати посилання

Цю сторінку востаннє відредаговано о 15:22, 16 травня 2020.

Текст доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike; також можуть діяти додаткові умови. Детальніше див. Умови використання.

Політика конфіденційності

Про Вікіпедію

Відмова від відповідальності

Зворотний зв'язок

Розробники

Статистика

Куки

Мобільний вигляд

Федор Тютчев был дважды женат и при этом имел продолжительный роман с Еленой Денисьевой, с которой более 15 лет состоял в гражданском браке. Однако история умалчивает о многочисленных любовных увлечениях поэта, который обладал страстной натурой и обращал внимание на каждую хорошенькую женщину, которая попадала в поле его зрения.Будучи уже человеком весьма преклонного возраста, в 1870 году Тютчев знакомится с юной баронессой Амалией Крюденер, которая производит на него неизгладимое впечатление. Эта встреча произошла на знаменитом курорте в Карсбаде, где 65-летний поэт поправлял свое пошатнувшееся здоровье. После трагической смерти Елены Денисьевой Тютчев уже не рассчитывал на то, что его сердца когда-нибудь коснется столь возвышенное чувство, как любовь. И был обескуражен, когда это все же произошло. Именно поэтому, обращаясь к юной баронессе, поэт отмечает: «Я встретил вас – и все былое в отжившем сердце ожило». Тютчев отмечает, что в его сердце поселилась удивительная теплота, и сравнивает свое чувство с теплым солнечным днем, который неожиданно радует своей красотой человека в разгар холодной и унылой осени.Поэт не скрывает, что Амалия Крюденер сочетает в себе черты сразу нескольких женщин, которых он боготворил. Он видит в ней душевные качества первой супруги, которая слишком рано ушла из жизни, красоту своей любовницы Елены Денисьевой, кротость и благочестие второй жены. Поэтому неудивительно, что в его душе рождаются столь возвышенные строки: «С давно забытым упоеньем смотрю на милые черты». Для него прекрасная баронесса является олицетворением не только молодости и красоты, но и напоминает о том, что когда-то поэт был по-настоящему счастлив, испытав в полной мере, какой упоительной, яркой и всепоглощающей может быть настоящая любовь.
Теперь же, когда жизнь Тютчева клонится к закату, он благодарит судьбу за эту удивительную встречу, которая позволила ему вновь испытать давно утраченные и забытые чувства.Поэтому неудивительно, что автор не только выражает огромную признательность своей новой знакомой, но и отмечает, что «тут не одно воспоминанье, тут жизнь заговорила вновь». Он не рассчитывает на взаимность и не питает иллюзий по поводу того, что сможет обратить на себя внимание столь блистательной особы. Достаточно лишь того, что одно ее присутствие позволило поэту вернуться в и вновь почувствовать себя счастливым.