Чого мене навчив твір "айвенго". нада к.р. зараз

вальтер скотт — одне із найвідоміших імен у світовій літературі.

свою літературну діяльність він розпочав як автор поем і , які зробили його одним із найбільш популярних і улюблених поетів великобританії. айвенго належить до шанованого старовинного роду саксів. батько його — седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. незважаючи на те що айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. айвенго усім серцем покохав леді ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з ательстаном конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує седрик одружити його з останньою представницею роду короля альфреда — леді ровеною. але леді ровена покохала айвенго, який відповідав їй взаємністю. і тоді розгніваний седрик позбавив свого сина айвенго спадщини й вигнав його з дому. вілфред стає лицарем, вірно служить королю річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. від імені айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника бріана де буагельберга. людина виключно чесна й порядна, айвенго попереджає про небезпеку єврея ісаака, з яким хотів розправитись. бріан де буагельберг і є йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. отже, айвенго не тільки мужній, сміливий і відважний воїн, а й чесна, порядна, здатна на самопожертву людина; фанатично відданий справі, він служить друзям, з якими поділяє нещастя й небезпеки.

пройшло вже майже два століття з часу написання чудового роману в. скотта. здавалося б, давно минули вже й лицарські часи про те нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, славному лицарю айвенго.

чесність, шляхетність, почуття людської гідності, мужність, відвага, вірність, здатність до самопожертви в ім'я батьківщини чи друга мають і сьогодні непересічне значення.

объяснение:

я уже писала 
вот мое сочинение
оно из флешки
на 5 сделала
 Данное произведение с полным правом можно назвать романтическим. Писатель использует прием аллегории, чтобы нарисовать столь фантастическую картину разговора между Ужом и Соколом. Жизнь гордой и великолепной птицы Сокола может показаться кому-то чрезмерно короткой. Действительно, постоянные полеты и сражения приводят к тому, что Сокол гибнет, но он умирает счастливым. Он сам говорит: «Я славно пожил!.. Я знаю счастье!.. Я храбро бился!.. Я видел небо...» 
Счастье и смысл жизни Сокол видит в полетах, для него дорого небо, завораживающее своими бескрайними просторами. Сокол абсолютно ничего не боится, он храбро сражается, проливает свою кровь. Смысл жизни Сокола в движении, в действии, в борьбе. 
У Ужа совершенно иная позиция. Его привлекает земля, камни, где «тепло и сыро». Для Ужа небо — это «пустое место». Уж не может летать, ему чуждо стремление ввысь, поэтому он с изрядной долей критики смотрит на Сокола. Для Ужа кажется странным, что умирающий Сокол так рьяно отстаивает свою позицию, доказывает, что истинное счастье в стремлении к небу. 
Уж начинает размышлять о судьбе Сокола. И приходит к выводу, что его мироощущение совершенно иное, нежели то, что было у Сокола. Уж говорит о себе: «Земли творенье — землей живу я». 
И его позиция также является верной. Уж не создан для полетов, его жизнь протекает среди камней, песка, земли и пыли. Смысл жизни Ужа в том, чтобы прожить отведенный природой срок тихо и спокойно, не утруждая себя какими-то свершениями и подвигами. 
Жизнь Сокола можно сравнить с кратким, но ярким подвигом. Сокол поднимается над окружающей действительностью, сверкает, подобно яркой звезде. И своей жизнью, судьбой Сокол напоминает о вечном стремлении к чему-то прекрасному и возвышенному. Жизнь Ужа, наоборот, можно сравнить с обыденным, будничным и серым существованием. Подобную жизнь и судьбу можно назвать недостаточно яркой и волнующей. Но ведь и такая жизнь не может быть названа бесполезной. Она напоминает о необходимости ежедневно и ежечасно совершать обычные поступки, которые, может быть, и не кажутся особенно яркими и впечатляющими. Но они нужны в не меньшей степени, чем подвиги.

Як бачимо, це проблеми вічні, хоч вони і накладаються на реалії тієї чи іншої епохи. Ніна Бічуя в цьому тексті звела ці реалії до мінімуму. Тільки окремі деталі свідчать про те, що зображувані події розгортаються на тлі повоєнного життя радянської країни. Поза текстом залишаються диктовані режимом правління злободенні проблеми того часу, ідеологічна заангажованість. Винятком є хіба що сцена суду над дитиною, яка відбувається в умовах радянської школи. Авторка займає однозначну позицію в зображенні цього явища. Але хіба в наш час діти не стають свідками, а то й жертвами загального осуду, підступності ровесників, протистояння в шкільному колективі? На жаль, подібні явища мають місце в сучасному суспільному житті.

Объяснение: