Краткий анализ стихотворения Рубцова "Звезда полей". Стихотворение было создано в поздний период творчества поэта. Рубцов много видел и много земель поведал, но для него не было ничего ближе и родней, чем северная, бедная на урожай, но щедрая на душевное тепло родная земля, поэтому лирическое произведение посвящено его родине - России. Лирический герой размышляет о роли дома, родного края(области) в жизни обычного человека. В стихотворении прослеживается Есенинская поэтическая традиция: та же любовь к среднерусской природе. «Звезда полей» — художественный образ, символ маленькой родины, идейный смысл стихотворения. Город отодвигается на второй план, а природа в своей естественной красотой и насыщенностью воплощает необходимую душе гармонию: Звезда полей горит, не угасая, Для всех тревожных жителей земли, Своим лучом приветливым касаясь Всех городов, поднявшихся вдали. Но только здесь, во мгле заледенелой, Она восходит ярче и полней, И счастлив я, пока на свете белом Горит, горит звезда моих полей… Для поэта природа стала своеобразным источником вдохновения. Сам Рубцов писал о себе: «Особенно люблю темы родины искитаний, жизни и смерти, любви и удали. Думаю, что стихи сильны и долговечны тогда, когда они идут через личное, через частное, но при этом нужна масштабность и жизненная характерность настроений, переживаний, размышлений…»
если не то напиши
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
М. е. салтыков-щедрин " одного города" написать мини - сочинение (не менее 5 пред) " уважаемый михаил евграфович, я понял, что вы хотели " это как некий вывод по произведению
Для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. Пишатися своїм минулим, перейматися його проблемами, продовжувати справу своїх пращурів чи, навпаки, соромитися, мовчати про нього як про невиліковну спадкову хворобу - ось питання, на які має відповідати історичний твір. Бо через кілька століть новонароджений Положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла.
Історичний твір завжди був одним з найголовніших чинників пробудження національної свідомості народів.
Історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. У цьому й полягає мудрість історії. А історія українського народу була від самого початку надто кривавою.
А чи не тому, що дух наш виснажився за довгі тисячоліття змагання за право існувати, жити; чи не тому наші сучасники втратили нині дух вольниці і непокори - дух життя, а не існування? Колись цей дух українцям піднімали кобзарі, а зараз цю функцію перейняли історичні твори, про колишніх героїв, непереможних уже в тому, що здатні на бунт, заряджаючи своєю енергією маси. І доки існує хоча б один такий бунтівник - народ буде жити, нація буде існувати.
Потреба заглянути в глибину століть диктується необхідністю збагнути сенс забутих уроків історії, знайти в них живі і на дихаючі цінності, створені нашими предками. їх надбання — не просто нагромадження давно минулого, а передусім та життєтворна святиня, до якої знову і знову припадаємо, вирушаючи в незвідану путь соціальних перетворень. Історичний досвід минулого — це досягнення і прорахунки наших предків, його належить покласти в підмурок розвитку народу. Забувати або нехтувати ним означає зводити будівлю нашого майбутнього на піску. Іншими словами, визнавати себе випадковими подорожніми на стежках світової історії, які не знають, навіщо прийшли у світ, для чого живуть і чого повинні досягти.
Подробнее - на -
Объяснение: