, это из книги "детство" ​л. н. толстого)

Головним персонажам повісті «Дорогою ціною» притаманне прагнення свободи, причому свобода має для них настільки важливе значення, що вони ладні віддати за неї будь-що. Бажання не тільки формальної свободи дій, а й бажання мати свободу вибору, духовну свободу властиве Остапові та Соломії.

Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)

Героям властива неабияка порядність, взаємодо вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.

Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який

відчуває відповідальність за себе, за свій б життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.

 Есенина считают  поэтом, вышедшим из глубин народа,  самородком.  Стихи его лились из души, пропитанной  русским цветом и воздухом. Он имел право называть себя своим среди своих. 
 За границей за Советскую власть готов был подраться и не  отступить, если дурно отзывались о его Родине. Девушки сборники его стихов  прятали под подушку,  кричали  " браво! " на его  выступлениях. Его любили, несмотря на запрещение властей в течение почти двадцати лет и пропагандистское прозвище его творчества ( " есенинщина"). 
 От стихов его веет  деревенскими травами, бунтарским духом и невероятной нежностью.   Мама в его изображении- это бабушка  Россия в "старомодном ветхом шушуне",  любимая  - то милая девушка в "белой накидке", то Муза с золотыми волосами, то жена чужого мужа, которая была когда-то его суженой, то почти падшая женщина, для которой не  находится ни одного ласкового слова. У Есенина  много стихов,  в которых плачет печаль или живет разгулье удалое, и все это переживается им  через ощущение Родины, Дома : " Я по-прежнему такой же нежный и мечтаю только лишь о том, чтоб скорее от тоски мятежной  возвратиться в низенький наш дом".
 Поэт Сергей Есенин жил, любил, мечтал , писал  по-русски, поэтому навеки - свой.