1. Эпизод начинается с диалога, который вообще занимает в романе очень большое место. «Для Толстого реплика — это еще сырой материал; только объясняющее автором сопровождение оформляет ее смысл, часто изменяет этот смысл, переключая реплику в другой, скрытый контекст» (Л. Гинзбург Прочитайте диалог А. П. Шерер и князя Василия без авторских ремарок. Как изменится его содержание? Объясните роль ремарок. 2. В чем смысл сравнения салона А. П. Шерер с прядильной мастерской (гл. 2)? Какими словами вы бы определили общение хозяйки и ее гостей? Можно ли по них сказать: «они все разные и все одинаковые»? Почему? 3. Перечитайте портретную характеристику Ипполита Курагина (гл. 3). Как заметил один из исследователей, «его кретинизм в романе не случаен» (А. А. Сабуров «Война и мир Л. Толстого»). Как вы думаете почему? В чем смысл поразительною сходства Ипполита и Элен? 4. Чем выделялись среди гостей салона Пьер и А. Болконский? Можно ли сказать, что речь Пьера в защиту Наполеона и французской революции, отчасти поддержанная Болконским, создает в салоне А. П. Шерер ситуацию «горя от ума»? умоляю

О том, что каждый знает Лермонтова как писателя, но человеком он был противоречивым. Многие персонажи схожи с писателем (например, Печорин). Не всегда они выступают предметом для подражания. Но все они сильные люди со своим необычным строением душевного мира. Нужно писать о том, кем для вас является Лермонтов. Вы должны провести аналогию писателя с его произведениями. Нравятся ли они вам? Если да, то пишите почему и переносите эти качества произведения на личность Лермонтова. Если нет, тоже самое, только наоборот.  

Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги. Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають», і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни. Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться: Бо я вже потурчилась, побусурманилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного! Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників. Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини. Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.