Характеристика героев. Рассказчик Витя и Санька1. Что можно сказать о герое-рассказчике? Как вы представляете себе еговнешность, характер?2. Как характеризует мальчика рассказ о “прянике конем"?3. Расскажите о семье дяди Левонтия, Как описание дома характеризует егообитателей?4. Как вы можете объяснить, почему маленького Витю неудержимо тянулов этот дом? Что особенно привлекало его в семье Левонтия?5. Перечитайте эпизод с ягодами в лесу. Сравните поведение Саньки ги героя-рассказчика в этой ситуации.6. Что заставило Витю вытряхнуть ягоды на траву и предложить всем съестьсобранную им землянику? заранее

У Ивана Петровича Берестова и Гри­гория Ивановича Муромского, казалось, было много общего: оба — русские помещики, вдовцы, постоянные жители деревенских усадеб. Один вырастил сына, другой — дочь, заботясь об их судьбах. Хлебосольны, особенно Иван Петрович, к которому постоянно съезжалось боль­шое количество гостей. Они оба деятель­ны и предприимчивы. Хозяйственные нововведения Ивана Петровича, основан­ные на отечественной манере ведения дел, приводят его к успеху, чем он очень гордится и противопоставляет себя анг­ломану Григорию Ивановичу. Хозяйст­венные новации Муромского, наоборот, приводят к росту долгов и закладу имения в Опекунский совет. В целом, как показы­вает развитие сюжета повести, они оба амбициозные, но весьма добродушные лю­ди. Амбициозность и стала причиной их неприязненных отношений. Берестов, как уже было сказано, жестко критиковал Григория Ивановича, тот остро реагировал и сердился на своего зоила (критика). Од­нако простой случай на прогулке — паде­ние Муромского с лошади — заставил их забыть прежние обиды, примириться, подружиться и даже почувствовать жела­ние породниться. 

«Слово о полку Ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури Київської Русі. Перед читачем, ніби живі, постають герої «Слова...» — мужні захисни¬ки Руської землі, великі патріоти. З якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю. Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. Справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на до брату Всеволоду. Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах». Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те — моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря. Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова...»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.