Есе на тему: «Чим мене приваблює Леся Українка як особистість?» Будь ласка гарне есе.

ответ: Лечу на Объяснение:

Коли звертаємо погляди до славетних наших попередників, котрі здатні бути життєвими дороговказами для всіх поколінь українців, яскравою, немеркнучою зіркою сяє нам Леся Українка.

Мабуть, немає ні одного українця, хто не знав би це ім’я… Але чи часто звертаємося ми своїм розумом і серцем до цієї величавої постаті, яка понад усе любила Україну й українців?.. Якій Господь дарував так небуденний талант і силу духу… Яка, сприйнявши щедрі дари від Всевишнього Творця, створила високий постамент слова й інтелекту, здатних очищувати, підносити людські душі…

Тож звернімося до славетної Українки, яка сподівалася:

"Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень."

Таке переконання вселив Господь у душу цієї небуденної особистості Не розчаровуймо ж її, згадаймо, воскресімо в пам’яті її заклики, і нехай пломінь її незгасного вогню осяває нам життєвий шлях!Восени 1913 року на жалобних, спричинених смертю великої поетеси, зборах Київського Наукового Товариства проф. Михайло Грушевський говорив:

“Леся Українка почала рано… Перші 10-15 літ поставили її в передні ряди сучасної поезії… Останнє ж п’ятиріччя її творчости було, немов якийсь титанічний хід по велетенських уступах, не рушених людською ногою, де кожний крок, кожний твір означав нову стадію, відкривав перед очима громадянства нашого все нові перспективи мислі, все нові обрії образів… Глибоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашої людини в теперішню добу, ця творчість переводила їх на ґрунт вічних вселюдських змагань, уясняла в їх світлі й зв’язувала з одвічними переживаннями людськости. Наше громадянство не встигало йти за цим захоплюючим, бурним потоком натхнення, цею блискучою панорамою образів, що розверталася перед ним; цей високий рівень ідей, на який вела творчість покійної, був незвичайний для його ширших кругів… Смерть перервала цю путь у вселюдськ Мало кого так високо оцінив геній Грушевського.Вона, Лариса Косач, народилася 25 лютого (13 лютого за старим стилем) 1871 року в сім’ї, що на той час, вкупі з кількома іншими, становила ядро нечисленного українського громадянства.Перші спроби початкуючої поетки знаходять гарячу підтримку її матері, вона пильно стежить за кожним рядком Лесі, виправляє її мову, вирівнює ритм і синтаксис і сама посилає її твори до галицьких видань. Їй же належить і псевдонім, під яким ті перші твори підписані – Леся Українка.

Так появилася в українській культурі велика літературна сила, яка піднялася понад багатьох митців і яка потім вразила світ силою свого духу.

Великий інтелектуальний потенціал Лесі Українки скоро затьмарився жорстокою й упертою хворобою, яка вкінці і звела її передчасно в могилу. Вже змалку Леся була тендітною, а на десятому році її спіткала велика біда. У різдвяні дні 1881 року, коли родина мешкала в Луцьку, природня цікавість потягнула дівчинку на берег річки Стир подивитися, як освячуватимуть воду. Дуже зацікавлена дитина довго вешталася берегом, до всього приглядаючись і не помічаючи переохолодження. Внаслідок цього Леся захворіла, згодом виявився туберкульоз кісток, який стрімко розвивався. Спочатку хвороба впала на руку, і дівчинці прийшлося покинути улюблену гру на фортепіано, потім перекинулася на ногу, позбавивши її вільного руху, згодом туберкульоз поширився на легені й нирки. І все життя Лесі перетворилося на боротьбу з хворобою, яка то відступала, то набирала нових важчих форм. Постійне лікування, операції, курорти не зломили сили духу цієї відважної жінки, а лише укріпили цей непереможний дух, змусили наполегливіше вчитися і працювати.

Зрештою, ця сила духу була, мабуть, закладена в ній самим Творцем, бо проявлялася ще в ранньому дитинстві, про що згадує сама Леся Українка:

"Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

“Що, болить?” – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась."

І такою вона була все своє життя!

Чи не благодатний приклад кожному для плекання сили власного духу!? Задля тих своїх мрій жила й творила… Творила, перемагаючи важку хворобу, не зважаючи на підвищену температуру й майже постійні болі… Її життя – це вияв великого героїзму. Проявляючи такий героїзм, вона закликала до активного життя й інших, її заклики не втрачають актуальності і в наш час.Хотілося б, щоб ми, сьогоднішні, уміли долати розчарування й знеохочення поточними неудачами й негараздами, щоб не уподібнялися до Лицаря із драми Лесі Українки “Осіння казка”, котрий втомився боротьбою, розчарувався у всьому і згоден покірно існувати, бо “втомлений навіки”, а слідували заклику наполегливо добиватися світлої мети.

Дай Боже, нам хоч частину тієї мужності й дієвої любові до своєї Вітчизни, якими так переповнена була славетна Леся Українка!

Вот:«Слово о полку Игореве» Восемь веков назад, в 1187 году, было создано «Слово о полку Игореве» — гениальное патриотическое произведение русской литературы. Поэма Древней Руси посвящена не одной из побед, которых немало знало русское оружие, а неудачному походу князя Игоря Святославовича на половцев В 1184 году под предводительством Святослава объединенными усилиями русских князей половцы были разбиты и опасность, казалось бы, надолго отступила от русской земли. Однако князь Игорь не мог участвовать в походе, потому что поход начался весной, и гололедица помешала его конному войску приехать вовремя. Игорь очень тяжело переживал эту неудачу, поэтому в 1185 году он бросается в поход против половцев, не спросив разрешения у Святослава. Этим он надеялся, видимо, отвоевать у половцев утраченную Тьмутаракань. Смелость и любовь к родине столкнулись в характере Игоря. В походе он действовал с исключительной отвагой, но он не смог отказаться от стремления к личной славе, и это привело его к поражению. Впервые за всю историю борьбы с половцами русские князья — Игорь и его брат Всеволод — оказались в плену. После поражения половцы, собрав весь свой народ, стали разорять Русскую землю, а князья были заняты ссорами. «Слово о полку Игореве» было непосредственным откликом на события Игорева похода. Оно было призывом к прекращению княжеских усобиц, к объединению против половцев. Автор «Слова» смотрит в глаза опасности, видит перед собой всю Русь, страдающую от вековых усобиц князей и набегов половцев. Хотя автор и пишет о поражении, в «Слове» нет и тени уныния. «Слово о полку Игореве» — это призыв к единению. Писатель сторонник сильной княжеской власти, которая была бы обуздать произвол мелких князей. Центр единой Руси он видит в Киеве. Князь Святослав представляется ему как сильный и грозный властитель. В «Слове» мы видим образ князя, воплощающего собой идею сильной княжеской власти. Свой призыв к единению, свое чувство единства родины писатель воплотил в конкретном образе Русской земли. Героем «Слова» является не какой-либо из князей, а русский народ. К ней обращены все чувства автора. Образ родины противопоставлен образу пустынной половецкой степи — «стране незнаемой» , ее холмам, болотам, «грязевым» местам. Русская земля для автора — это не только «земля» , не только русская природа, русские города, это, в первую очередь, народ, ее населяющий. Создатель «Слова» рассказывает труде пахарей, о женах русских воинов, оплакивающих своих мужей, он говорит о горе всего русского народа после поражения. В этой поэме писатель охватывает события русской жизни за полтора столетия, постоянно обращаясь к новым источникам. Автор «Слова о полку Игореве» рисует удивительно живой образ Русской земли. Создавая «Слово» , он окинул взором всю Русь целиком, объединил в своем описании и русскую природу, людей, историю. В своей поэме он объял большие пространства Русской земли: Дон, Волга, Днепр, Дунай, Западная Двина, Донецк, Курск, Киев, Чернигов. Любовь к родине вдохновляла автора «Слова о полку Игореве» . Она же сделала его произведение бессмертным. «Слово о полку Игореве» проникнуто глубоким чувством, теплым и нежным и сильным чувством любви к родине. Подлинный смысл «Слова о полку Игореве» заключался в том, чтобы объединить общественное мнение против феодальных раздоров князей. Задачей «Слова» было не только военное, но и идейное сплочение всех лучших русских людей вокруг мысли о единстве Русской земли.

  “Слово о полку Игореве” уже не один век волнует умы историков, лингвистов, поэтов, просто любителей древности. Оно как магнитом притягивает к себе взоры многих и многих людей, даже целых поколений. Это произведение волнует загадочной историей своего открытия и опубликования, волнует проблемой подлинности, которая так и не решена до конца. Найденная Мусиным-Пушкиным рукопись в списке XVI века была преподнесена Екатерине II, но во время пожара в Москве сгорела. До нас дошел не подлинник, а список с оригинала, найденного Мусиным-Пушкиным, сделанный в XVIII веке.

    О чем же рассказывается в этой поистине бессмертной книге? Сюжет ее тоже загадочен. В центре внимания автора не победа, а поражение. Поражение князя Новгород-Северской земли Игоря в 1185 году.

    В 1184 году объединенными усилиями русских князей под предводительством киевского князя Святослава половцы были разбиты и опасность, казалось бы, надолго отступила от Русской земли.

    Однако князь Игорь не мог участвовать в этом победоносном походе: поход начался весной, и гололедица помешала его конному войску прибыть вовремя. Игорь тяжело переживал эту неудачу; ему не удалось доказать преданность союзу русских князей против половцев. Его планы простирались очень далеко: он надеялся, видимо, отвоевать у половцев утраченную Тмутаракань.

    Смелость, чувство чести столкнулись в характере Игоря с его недальновидностью, любовь к Родине — с отсутствием ясного представления о необходимости единения, совместной борьбы. Игорь в походе действовал с исключительной отвагой, но не смог отказаться от стремления к личной славе, и это привело его к поражению, которого еще не знали русские. Впервые за всю историю борьбы с половцами русские князья — Игорь и его брат Всеволод — оказались в плену. Впервые русское войско потерпело такое страшное поражение.