«Толстые» во Почему Момышулы считает, чтопредложенное начало повести могутнаписать «ефрейторы литературы» ?​

ответ: Оба мошенника прекрасно понимают друг друга,

боятся быть обманутыми

Объяснение:

Чичиков, посещая помещиков, впервые в Собакевиче

встречает "кулака" под стать себе, поэтому Павлу

Ивановичу так тяжело вести дело с Михаилом Семеновичем.

Здесь "сшиблись" два капиталистических начала.

Каждый хочет надуть другого и боится остаться в дураках .

Михайло Семенович- неуступчивый в торгах.

Он невозмутимо выслушивает предложение Чичикова

и хладнокровно назначает цену в сто рублей за душу.

После долгого и мучительного торга герои

сходятся на.. .двух с половиной рублях.

Оба мошенника прекрасно понимают друг друга,

боятся быть обманутыми, поэтому протягивают

одновременно: один - деньги другой-расписку,

выхватывая, облегченно вздыхают, что миновали трудности.

— «Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя».

— «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком».

— «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив».

— «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю».

— «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися».

— «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли».

— Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся».

— «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці».

— «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати».

— І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись».

— «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без