Почему "Гимн обеду" В.Маяковского и "Ревизор с вышибанием" М.Булгакова являются литературными пародиями?

эта собака появилась, когда мы поехали к родственникам. и у них были щенки. родственники предложили нам щенка, которого мы назвали шарик.  теперь шарик живет у нас. он рыжего цвета, а хвост крючком. шёрстка у него тонкая, а глаза такие же оранжевые, как шерсть. рост у него небольшой.  когда я прихожу домой, он бросается на меня и весело виляет хвостом, смотрит на меня добрыми глазами. живет мой друг в конуре. и спит там же. питается он тем, что остается со стола, но его любимое лакомство косточка.  всю нашу семью знает хорошо, а чужим не доверяет. когда кто-то приходит к нам, мы слышим громкий лай.  как-то раз я возвращался домой и увидел, что шарика нет. и он не отзывался. тогда мы начали его искать. мы объездили всё село, но шарика нигде не было. под утро мы приехали и услышали, какой то треск. оказалось, что шарик заснул в сеновале. и мы были рады, что нашли своего питомца.  я люблю своего друга, потому что он любопытен, весел и хорош.

Васюня був єдиним сином Якова Кулаківського, і як онук Гордія Кулаківського- єдиним нащадком його роду. З дитинства жив при досить заможному батькові як злидар. Батько обрав йому найдешевше училище для навчання аби лиш не було лишнього рота у домі. Шкодував хлопцеві і його матері їжі, не дозволяв нормально пропалювати у будинку, палити свічки для освітлення. Здавалося б після такого нелегкого дитинства Василь мусів би знати важливість людського милосердя, але прокляття роду Кулаківського не відпускало його з своїх цупких рук. Він виріс таким же безсердечним, жадібним і злим, як усі чоловіки його роду. Але майже все своє життя Василь прожив як щур, переховуючись як дезертир майже 40 років в льосі на власному подвір"ї. Настільки сильно від боявся йти на фронт під час війни.

Цитата: – Зате при такому батечкові я гарно хитрувати й маскуватись навчився! Чи інакше мала б ти усе це добро? Я все до хати тягну, недосипаю, а ти з хати? – Голос колишнього Васюні, щоправда, трохи пом'якшав.

– Не загинув, – глухо мовила Олена. – Якоїсь ночі… ще на початку війни… Діти – Катря й Іванко – спали… Прийшов із боїв і не схотів повертатись. Заховала його в цей льох… Ось, більше, як тридцять літ…

Объяснение: