Цитати в яких Т.Шевченко звертаэться до бага

ответ:Балада «Причинна» (1837)  :

Така її доля… О Боже мій милий!

За що ж ти караєш ЇЇ, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі?.. Прости сироту![25]

Поема «Кавказ»

Уривок із поеми «Кавказ» (1845), у якій Шевченко піддає гострій критиці завойовницьку війну «християнської» Росії на Кавказі:

За кого ж Ти розіп'явся,

Христе, Сине Божий?

За нас, добрих, чи за слово

Істини… чи, може,

Щоб ми з Тебе насміялись?

Воно ж так і сталось.

Давидові псалми,переспів Шевченка:

Встань же, Боже!

Вскую будеш спати,

Од сліз наших одвертатись,

Скорбі забувати?

"… Молюсь тобі, боже милий,

Господи великий!

Що не дав мені загинуть,

Небесний владико,

Що дав мені добру силу

Пересилить горе…"

("Сон" (Гори мої високії), 1847р.)

«М. Костомарову» :

Молюся! Господи, молюсь!

Хвалить тебе не перестану!

Що я ні з ким не поділю

Мою тюрму, мої кайдани!

Він звертається до бога в 150-ти віршах,тут так багато не написати.

До побачення, хлопчики”

художні засоби антоніми: «весілля» – «розлука», «білі сукні» – «чоботи, зелені крила погон»,

антитеза: дівчинка, краса непорочна, любов … і війна. метафора «зелені крила погон»  епітети : подлая, тихими, белые, высокими, зеленые, Вірш наповнений гіркотою і болем. Поет прощається з хлопчиками, ледве стримуючи сльози. Але, прощаючись, він дає їм напуття. І за цими карбованими рядками знову звучить щиро і ніжно найбільше прохання поета , яку, на жаль, виконають не всі хлопці, які пішли на фронт:… Постарайтеся повернутися назад. Всі ніжне, гармонійне приноситься в жертву війні, тому з особливим завмиранням серця читаються останні рядки, в яких автор проводжає дівчаток на війну.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/do-pobachennya-hlopchiki-analiz/

Объяснение:

В рассказе показаны судьбы крепостных, не нашед­ших себя в этой жизни. Автор описывает двух своих ников, с которыми ходил охотиться на уток подо Льговом. Один из них — молодой человек, представившийся «охот­ником Владимиром». Это бывший дворовый с излишне кра­сивой, напыщенной речью. Когда Владимир ищет для бари­на лодку, они встречают старичка Кузьму, более известного под прозвищем — Сучок. Разговорившись с Кузьмой, автор узнал, что тот сменил уже немало профессий: бывал и куче­ром, и поваром, и садовником, и доезжим на охоте, и сапож­ником, и «кофишенком» (кто это, осталось для автора загадкой), и даже «ахтером на кеятре». Теперь Сучок — рыболов, хоть в заболоченных прудах и рыба перевелась. Владимир относится к Кузьме с презрением и иронией, однако сам ока­зывается столь же непутевым и мало на что годным. Оба они только мешали охоте и под конец потопили лодку. Главным персонажем, раскрывающим эту мысль является Сучок,  у которого в течение 60 лет жизни сменил несколько занятий повинуясь причуде очередного хозяина. И он считал в порядке вещей, что ему велят сбрить бороду, меняют имя, запрещают жениться. Он настолько вжился в роль ненужной вещи, что даже рискуя утонуть, ни разу не хватался за сюртук барина-рассказчика. Да и про другого крепостного, Ермолая, ушедшего, не умеючи плавать, разыскивать брод, он равнодушно говорит: "Ну, так утонет".