Сравните образы Германна и Лизаветы Ивановны в повести пиковая дама, используя следующие параметры:социальный статус, жизненная цель, морально-нравственные принципы. В чем сходство и различие персонажей?по итогам наблюдений составьте диаграмму Вена или таблицу 2)исполняется ли мечта Лизы? дождалась ли она своего избавителя?​

Меггі: 12-річна дівчинка, дочка Мортімера Фолхарата і Терези, розумна і хоробра. Вона виросла серед книг, які їй з самого раннього дитинства купували і читали батьки, і тому дуже начитана, навіть дивує своїми пізнаннями Елінор, велику любительку книг, тітку Рези. Меггі володіє неабияким даром читця, який передався їй від батька. Меггі з батьками живе тепер у Елінор. Після того, що сталося з Меггі в селі Капрікорн, у неї з’явилося одне бажання: навчитися писати, як Феноліо, автор «Чорнильне серце», щоб не тільки вичитувати персонажів з книг, а й вміти відправляти їх назад.

Мо (Мортімер) – майстерний палітурник книг, книжковий лікар. Володіє неабияким даром читця, в процесі читання відбуваються чудеса – його голос здатний оживляти героїв книг. У нього є дружина Тереза ​​і дочка Меггі, якій передався дар. За словами Меггі, він вміє «голосом малювати в повітрі картини». Мо вичитав Капрікорн, Басту і Сажерука з книги, яка розповідала про них. Йому довелося пережити, що його дружина Реза зникла в цій же книзі. З тих пір він уникає читати вголос. Після того як Мо потрапив в Чорнильний світ він став розбійником і героєм перепелів.

Тереза: Дружина Мортімера, мати Меггі і племінниця Елінор. Вона зникла в книзі, коли Мортімер вперше вичитав Капрікорна, Басту і Сажерука.

Капрікорн (Козеріг): Ще один персонаж, який також був зачитаний з книги Мортімера. Козеріг – дуже високий, виснажений чоловік, блідий, як пергамент, з короткими щетинистими волоссям і дуже блідими яскравими очима. Він є головним антагоністом в першій книзі. Він піклується лише про себе. Капрікорну припав до душі наш світ, і він вирішив знищити всі екземпляри книги зі своєю історією, крім одного, який ретельно охороняється, щоб ніхто не зміг послати його назад, але щоб сам він міг змусити Мо, або кого-небудь іншого з таким же даром, вичитати йому його давнього друга – страшну Тінь, здатного лише вбивати

Елінор: бібліофілка, самітнця, яка пишається своєю колекцією книг. Спочатку вона дещо грубо відноситься до Меггі, побоюючись, що Меггі погубить її книги, але незабаром розуміє, що Меггі любить книги так само, як і вона. Елінор дає також притулок в своєму саду і всяким магічним істотам, які вийшли з книги – феям, кобольд, скляним человічкам …

Баста – права рука Козерога і відданий йому, як вірна собака. Він любить свій ніж і дуже забобонний. Його теж вичитав Мо.

Феноліо: автор книги «Чорнильне серце». Він старий і повністю зачарований створеними персонажами.

Мортола (Сорока): є кращою слугою і таємноюю матір’ю Козерога. Вона вичитана з Чорнильного серця Тінь: У книзі з’являється тільки тоді, коли Козеріг викликає її. Тінь зроблена з попелу всіх істот, спалених Козерогом.

Вогнерукий – його називають також Вогняним Танцюристом. Не по своїй волі він прожив десять років у нашому світі, куди вичитав його Мо. На обличчі у нього три довгих шрами, залишених ножем Басти. Сажерук ходить всюди зі своєю ручною куницею по імені Гвін. В кінці «Чорнильне серце» Вогнерукий краде у Мо книгу, з якої він родом і в яку відчайдушно намагається повернутися. Заради цього він навіть зв’язується зі своїм старим ворогом – Капрікорном і зраджує Мо і Меггі. Крім того, він довгі роки приховувала від Мо, де знаходиться його зникла дружина, і ні слова не сказав Терезі про Меггі і Мо – в помсту за те, чого позбавив його голос Мо. У чорнильному світі у нього є дружина, красуня колишня комедіантка, яка залишила кочове життя – Рокса

Объяснение:

:)

Лиля выходит замуж за другого и уезжает с мужем на Север. Теперь состояние героя умещается в одной фразе: «Как тяжело жить!» Текучесть, переменчивость бытия ощущают все герои Казакова, и юные, и старые.

Казалось бы, рассказ об Алеше можно закончить. Он уже состоялся. Всё в нем было устремлено к одной цели: прояснить внутренний стержень его характера. Ведь герой — художественно одарённый мальчик, с музыкальным чутьём, поэтически мечтательной душой, интроверт по натуре, однолюб. Лирическое повествование, импрессионистическое название обнажают конфликт — столкновение небесной вертикали (голубое) и полнокровной земной жизни (зелёное). И трагедия разлуки неизбежна, и психическая травма тоже. Однако замысел у писателя другой, и рассказ продолжается.

Монолог героя не закончен, последние наблюдения над самим собой очень важны и выдают его с головой пять лет. Алёша заканчивает институт. Боль утраты ушла вглубь. Герой уверяет себя, что забыл Лилю, но он лукавит. Такая выстраданная забывчивость есть всего лишь форма психологической защиты: вытеснение в подсознание болезненных переживаний. Писатель специально вводит в текст размышления героя о том, что у него всё хорошо. Только вот четыре раза в год ему снятся сны (когда происходят «сбои» в психологической защите), в которых Лиля вновь появляется в его жизни, а с ней возвращается радость. Да и сам Алеша решил после окончания института отправиться на Север, куда ранее уехала Лиля.