Выразить свою позицию( 3 аргумента + пример из литературного произведения )"к родителям относись так, как бы делал , чтобы твои дети относились к тебе "

Безмолвную, с кругловатым жёлтым, больным лицом — хозяйку звали Матрёна. О ней мы узнаём гораздо больше, чем о рассказчике. Эта женщина с незатейливым, деревенским именем много работала, несмотря на болезнь, работала бесплатно: “не за деньги — за палочки”. Пенсию ей не платили. У Матрёны в избе жили колченогая кошка, подобранная из жалости, мыши и тараканы. “Но не потому были мыши в избе, что колченогая кошка с ними не справлялась: она как молния за ними прыгала в угол и выносила в зубах. А недоступны были мыши для кошки из-за того, что кто-то когда-то оклеил Матрёнину избу зеленоватыми обоями, да не просто в слой, а в пять слоев. Друг с другом обои склеились хорошо, от стены же во многих местах отстали — и получилась как бы внутренняя шкура на избе. Между брёвнами избы и обойной шкурой мыши и проделали себе ходы и нагло шуршали, бегая по ним даже и под потолком”. Солженицын описывает деревенский быт с изрядной долей иронии. Желание выполнить работу наверняка, чтобы потом переклеивать не пришлось, оборачивается многочисленными неудобствами для животного (“кошка сердито смотрела вслед шуршанию мышей, а достать не могла”) и людей. Матрёна Васильевна избу не жалела — ни для мышей, ни для тараканов, ибо в шуршанье мышей, непрерывном, как далёкий шум океана, шорохе тараканов не было ничего злого, не было лжи. Шуршанье было их жизнью.
Матрёна отличалась трудолюбием: вставала в четыре-пять утра, “тихо, вежливо, стараясь не шуршать, топила русскую печь, ходила доить козу, по воду ходила и варила в трёх чугунках”. Наверное, жребий Матрёны был жить в то время, когда люди работали бескорыстно, не думая о пенсии. А деньги и награды получал тот, кто о высоких результатах докладывал. Матрёна никому не могла отказать: без неё ни одна пахота огорода не обходилась. Денег она не брала, получала удовольствие, прилив сил от работы. Матрёнина покорность шла от сердца. Она не прислуживала, но служила окружающим, всегда была готова поделиться последним.
Матрёна Васильевна — человек не от мира сего. Её дети умерли в младенчестве, на войне без вести пропал муж. Ей долго не оформляли за него пенсию. И всё же женщина не озлобилась, осталась радушной, открытой и бескорыстно отзывчивой. Матрёна напоминает библейскую героиню Марию.
Матрёна у Солженицына- — воплощение идеала русской крестьянки. Её облик подобен иконе, жизнь — житию святой. Её дом — сквозной символический образ рассказа — как бы ковчег библейского праведника Ноя, в котором он от потопа вместе с семьёй и парами всех земных животных — чтобы продолжить род людской.
Матрёна — праведница. Но односельчане не ведают о её утаённой святости, считают женщину просто неумной, хотя именно она хранит высшие черты русской духовности. Подобно Лукерье из рассказа Тургенева “Живые мощи”, Матрёна на свою жизнь не жаловалась, Богу не докучала, ведь он и так знает, чего ей надобно.
Житие святой должно завершаться счастливой смертью, соединяющей её с Богом.

“Порівняльна характеристика творів Ш.Бодлера, П.Верлена, А.Рембо”
ПЛАН
1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу в поезiї Шарля Бодлера

2. Поль Верлен — велична постать французького символiзму

3. Артюр Рембо — символ свiтового поетичного авангарду

Використана література

1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу

в поезiї Шарля Бодлера

Французький поет Шарль Бодлер збирав пiзнi квiти романтизму… Бунтiвничий дух властивий не тiльки його поезiї, Бодлера можна вважати романтиком життя. Тогочасна Францiя здавалась йому нудним порожнiм царством буржуа. Це поняття означало для поета не класову, а духовну категорiю. Поет не приймає такий свiт, який дав йому багато розчарувань. Бодлер прагне змiнити свiт, оновити. Саме це зумовило його активну участь у революцiї 1848 р.

Збiрка його поезiй «Квiти зла» — це духовнi пошуки сучасної людини. Свiт постає в образi моря, з яким ми зустрiчаємося ще в романтичнiй поезiї Байрона, Пушкiна. Зображуючи сучасну йому дiйснiсть як «море засмiчених улиць мiських», поет серцем лине до iншого моря, «моря, де сяйва багато». Не приймаючи прозаїчностi буденного життя, вiн прагне повернути той загублений рай (iдеальний свiт), у якому творець жив у дитинствi:

Мiй раю зелений, кохання дитяче
Квiтки й поцiлунки, забави й пiснi,
I скрипка, що в сутiннi тужить i плаче…

А може рай-iдеал розташований у далеких екзотичних країнах («Moesta et errabunda»)? У поезiї «Подорож» дiйснiсть постає:

На сходинах життя, на всiх шаблях фатальних
Одвiчного грiха видовище нудне…

Це i тиран, i народ, «закоханий у панiвний батiг», декiлька релiгiй, «що пнуться до небес i всi простертi ниць», «усе наркозне зiлля, що свiту нашого докладний iнвентар». I поет робить висновок:

Цей свiт, затиснутий у тоскнi береги,
Являє образ наш — сьогоднi, завтра, завше.
Оазиси жахiв серед пустель нудьги.

Поезiя «Подорож» — це своєрiдна духовна подорож людства до безоднi, вiд якої не може врятувати «жменька мудрецiв», що «одбiгли Долею гуртованих отар».

Але, «блукаючи духом по мiсцинi суворiй», поет зустрiчає лебедя («Лебiдь»), що утiк iз клiтки. Вiн зранений, це величний «вигнанець -страдник», який мрiє «про чисту гладь ставiв». Це сам поет, що прагне iдеалу. У поезiї «Альбатрос» вiн постає в образi повiтряного мандрiвника — альбатроса:

Поет подiбний теж до владаря блакитi,
Що серед хмар летить мов блискавка в iмлi.
Але, мов у тюрмi, в юрбi несамовитiй
Вiн крила велетня волочить по землi.

«Юрба несамовита» — це дiйснiсть, а велетенський птах-поет може жити тiльки «серед хмар».

Але неможливiсть досягти iдеалу на землi викликає в Бодлера гостре розчарування, i вiн впадає у вiдчай. Звiдси також розумiння призначення поезiї як засобу вирощування квiтiв (тобто Прекрасного) зi зла, а також його чорна меланхолiя i тотальний нiгiлiзм. Поет не тiльки не звертався до Бога за до вiн демонстративно нехтує ним i схиляється перед Сатаною. Водночас деякi риси стилю Бодлера суперечать романтизмовi: ретельно виважена композицiя i бездоганна форма поезiї. Не сприймає поет i романтичного розумiння природи як джерела оновлення почуттiв або засобу захисту вiд цивiлiзацiї. Природа постає у Бодлера ворогом людини. Вiн шукає натхнення в «iншiй природi» — штучнiй: у витворах мистецтва i людської працi.

Збірка «Квіти зла» створювалася поетом упро­довж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шев­ченка. «Квіти зла» — цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані. Книга має посвя­ту, вступ і складається із шести циклів — «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі цикли об'єднані за проблем­но-тематичним принципом.

Двополюсність відчуття визначила композиц­ійну структуру збірки «Квіти зла» і передусім її основної частини «Сплін та ідеал», яка відкри­вається трьома віршами («Благословіння», «Аль­батрос», «Лет»), де утверджується божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, чий «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб злетіти ввись

— в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але поет і не прагне втриматися на цій висоті. Від першої час­тини «Спліну та ідеалу» до заключної (вірші: «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеа­лу», а навпаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога