Напишите номер строки, в которой образно описан солнечный свет. (1) В воде декламирует жаба, (2) Спят груши вдоль лона пруда. (3) Над шапкой зелёного граба (4) Топорщатся прутья гнезда. (5) Там аисты, милые птицы, (6) Семейство серьёзных жильцов... (7) Торчат материнские спицы (8) И хохлятся спинки птенцов. (9) С крыльца деревенского дома (10) Смотрю – и как сон для меня: (11) И грохот далёкого грома, (12) И перьев пушистых возня. (13) И вот... От лугов у дороги, (14) На фоне грозы, как гонец, (15) Летит, распластав свои ноги, (16) С лягушкою в клюве отец. (17) Дождь схлынул. Замолкли перуны. (18) На листьях – расплавленный блеск. (19) Семейство, настроивши струны, (20) Заводит неслыханный треск. (21) Трещат про лягушек, про солнце, (22) Про листья и серенький мох – (23) Как будто в ведёрное донце (24) Бросают струёю горох... (25) В тумане дороги и цели, (26) Жестокие чёрные дни... (27) Хотя бы, хотя бы неделю (28) Пожить бы вот так, как они!

Я думаю, это строка №18.

Объяснение:

Расплавленный блеск (без солнца вода не блестит, следовательно свет отражается в капельках воды)

Ранняя осень - это чудесная золотая пора. Если посмотреть на лес с высоты птичьего полета, то кажется, что художник пролил на бумагу желтую и красную краски. А потом дорисовал зеленые елочки, сосенки. Осень в городе - это желтые аллеи, это листопад, под которым так и хочется танцевать. Листья медленно кружатся в вальсе, шурша, покрывают остывающую землю. Но вскоре осень обнажит деревья, и они станут серыми и грусиными, заморосит дождик. В окно виден наш серый двор, который мокнет под дождем. Изредка пробегают люди в серых плащах. И все вокруг серое и грустное. яно не будем думать об этом. Ведь была ранняя осень, по-своему прекрасная. Значит, будет еще белоснежная зима, звенящая весна и теплое лето. 

4.64/5 (92.73%) 110 голос[ов]

Твір на тему: «Аналіз оповідання Р. Бредбері «Усмішка»

Оповідання Рея Бредбері «Усмішка» – це черговий витвір-попередження автора. Письменник намагається показати, до чого може привести цивілізація, яка розвивається з такою шаленою швидкістю, в якій люди втрачають відчуття духовної радості, розмінюють його на мідні п’ятаки тваринної насолоди і самоупоїння. Автор підносить нам своє мудре припущення про те, що настільки неосяжний науково-технічний прогрес може призвести до того, що люди зненавидять мистецтво, книги і разом з ними саму техніку.

Сам письменник у своєму реальному житті також не вітав всіх новинок сучасної цивілізації і ніколи не сідав за кермо автомобіля, а все своє життя їздив на велосипеді. Справжнє життя, по Бредбері, – це повнота почуттів, це життя, зігріта добром, внутрішнім горінням, мрією. Проте електронний вакуум, в якому загрузла сучасна людина, заглушає горіння людської душі, віру в диво і добро, вміння щиро любити і по-дитячому дивуватися дрібницям.

Своїми фантастичними розповідями, часто змішанням науки і мрії, великий Рей Бредбері намагається показати читачеві, що у світовому технічному прогресі люди не помічають, як доходять до надмірностей. Облаштовуючи своє життя всілякими зручностями, в нестримній гонитві за матеріальними благами, не замислюючись про екологію, все частіше заковуючи себе в бетонні гнізда, облаштовані до дрібниць електронікою, людина сама стає залізобетонною і втрачає зв’язок із землею, природою – всього того, що є основою духовності.

Оповідання «Усмішка» зображує далеке майбутнє і зруйнований світ, а в ньому чергу озлоблених людей, які у всіх прикрощах звинувачують науку і мистецтво і не пригадують минулу цивілізацію без війни. Автор описує абсурдну ситуацію: з самого раннього ранку люди стоять в черзі для того, щоб плюнути на картину – найцінніший твір мистецтва. Люди з солодким захватом згадують свята, коли вони палять книги і громлять останній автомобіль.

Однак, на їх фоні ми знайомимося з героєм розповіді Томом – маленьким хлопчиком, людиною з душею, якого зуміла зачарувати краса мистецтва. Письменник не даремно надає читачеві героя-дитину, бо він вважав незрівнянно важливим уміння зберігати дитяче сприйняття світу, коли дух захоплює від подиву, а стаючи дорослою людиною, щоб душа не закостеніла, а дитина «перелилася» в дорослого, набуваючи мудрість і життєвий досвід, але зберігаючи ту принадність, коли все по-дитячому цікаво, коли душа вміє занурюватися повністю, без залишку у вир радості і захвату.

Набагато страшніше, якщо питань більше немає, якщо таємниче і фантастичне знаходить звичні, реальні форми, якщо світ вицвітає і тьмяніє, стає плоско-зрозумілим і виникає ілюзія всезнання і всерозуміння. В своєму оповіданні «Усмішка» письменник малює уявне майбутнє і піднімає тему зруйнованої цивілізації, причому у відносно недалекому часі. Герої не знають точно, в який час проживають, але вони називають приблизно 2061 рік, який аж ніяк не за горами.

Також письменник піднімає одвічну тему: жива душа, здатна відчувати прекрасне серед чужого їй суспільства. Один з героїв твору говорить, що в цивілізації були свої хороші сторони і вірить, що знайдеться людина з душею, яка поверне не стару, а іншу, обмежену цивілізацію, таку, де всі будуть жити мирно.

Письменник намагається донести сучасним людям ідею про те, що він явно бачить всі переваги в нашій цивілізації, проте у всьому повинна бути міра, і не можна повністю механізувати людське життя. Також він свято вірить, що завжди будуть існувати люди з тонкими рухами душі і чарівна сила мистецтва здолає силу грошей. Це фантастичне оповідання написано чарівно красиво, воно переносить читачів в інший світ, проте в цій розрусі ми є тими, хто відчуває запахи, тими , кому земля пече босі п’яти, тими, хто відчуває розливи заходу і бачить, як квадратик місячного світла повзе вночі по тілу. Чудова, ласкава, добра усмішка, яка разом з душею героя охоплює і читача, а разом з місяцем ми пливемо назустріч ранку…