Чорна рада 1.Як пояснює Сомко своє одруження і чи кохає він Лесю? 2.Які риси Шрама і Череваня проявляються в сцені сватання? Чому? 3.Що турбує Шрама і Череваня у політичній ситуації України?

Пантелеймон Куліш належить до тих діячів, які, будучи багатогранно обдарованими, зробили величезний внесок у розвиток літератури, мистецтва, мови, науки та української культури загалом. Він був прозаїком, поетом, драматургом, перекладачем з багатьох європейських мов, ученим-літературознавцем та критиком, фольклористом, істориком, етнографом, педагогом, видавцем, громадський діячем.

Уся творчість та громадська діяльність П.Куліша – неоднозначна, суперечлива. «Наділений великим талантом, але ще більшою амбіцією, Куліш протягом свого довгого життя переходив найрізноманітніші зміни, топтав найрізноманітніші сліди, виступав у найрізноманітніших ролях і полишив по собі багату літературну спадщину, в якій обік цінного, було багато схибленого, багато суперечностей.» – так відгукнувся про нього І.Франко в «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.».[1]

Внесок П.Куліша в українську культуру, мову та літературу вагомий і безперечний. Довгий час у роки сталінщини та брежнєвського застою – його ім'я згадувалося дослідниками здебільшого в негативному плані, твори майже не видавалися. У роки відродження української культури П.Куліш, його творчий доробок оцінюється об'єктивно і займає належне йому вагоме місце.

Постать Пантелеймона Куліша майже епохальна. Життя й різнобічна літературна діяльність письменника перебували під глибоким впливом національно-визвольного руху в середині і в другій половині XIX ст.

Письменник належав до тих великих художників слова, творчість яких не була ідентичною їхньому політичному світогляду. Твори П.Куліша не тільки виражають певні ідеї, а й акумулюють у собі результати пізнання життя, становлять собою художнє узагальнення дійсності.

Світ поетичних образів П.Куліша, їх об'єктивний зміст значно ширший, багатогранніший від його політичних переконань (особливо 70-80 рр.). Відтворити істину, реальність життя, навіть якщо вони не збігаються з власними симпатіями, стало для П.Куліша 40-50 років головною життєвою вимогою, його творчим кредо. Беззастережна відданість історичній правді постала в П.Куліша під гострим відчуттям суспільного лиха, страждань народу внаслідок ясного розуміння високого призначення літератури і літератора. Самовіддано служити мистецтву означало для П.Куліша служити суспільству, що потребувало правди, щасливої долі.

П.Куліш – художник соціальногпедагогів, а в наш час і українознавців.

Объяснение:

Мы привыкли жить обычной жизнью : Вставать, завтракать, собираться в школу, возвращается домой, спать и т.д.
Но разве кто-то из нас когда то задумывался о том , что может там где-то далеко далеко есть такой же но не такой же мир, чудной, непривычный нам. В котором люди не встают рано утром и не идут на работу, в школу. В котором не нужно мыть посуду и читать книги. Задумались? Вот и я о том же ведь это так интересно размышлять о том чего точно не знаешь.
Дело за будущим, пройдёт время и возможно мы сможем путешествовать во времени, во вселенных. Нам остаётся только мечтать...

Автор рассказывает, как он со своими спутниками шел по дороге, а рядом в молодом березовом лесу косили, косили и пели. Это было давным-давно, и та жизнь уж не вернется вовек. Они косили и пели, а весь березовый лес с его цветами и запахами откликался им. Лес подхватывал их песню так же свободно и легко, как пели они.

Они были «дальние», «рязанские». Небольшой группой проходили по орловским местам сенокосам и продвигаясь дальше, в степь, на заработки. Они были как-то стариннее и добротнее, чем наши, — в обычае, в повадке, в языке, — опрятней и красивей одеждой, своими мягкими кожаными бахилами и белыми, ладно увязанными онучами, чистыми портками и рубахами, с красными, кумачовыми воротами и такими же ластовицами.

Они по-особому заходили на работу. Пили из жбанов родниковую воду, как пьют только здоровые русские батраки. Одновременно пускали косы и косили играючи, ровной чередой. Поразил их ужин. Они ложками таскали из чугуна сваренные мухоморы. Смеялись и говорили, что они сладкие, чистая курятина!

Теперь они пели. Главная прелесть этой песни заключалась в том, «что все мы были дети своей родины и были все вместе, и всем нам было хорошо, спокойно и любовно без ясного понимания своих чувств, ибо их и не надо, не должно понимать, когда они есть. И еще в том была (уже не сознаваемая нами тогда) прелесть, что эта родина, это наш общий дом была — Россия, что только ее душа могла петь так, как пели косцы в этом откликающемся на каждый их вздох березовом лесу».

И косцы, и слушатели их пения были счастливы. И не вернуть того времени: «...иссохла Мать - Сыра - Земля, иссякли животворные ключи - и настал конец, предел Божьему прощению».