Определите размер стихотворений подруга дней моих суровых голубка дряхлая моя. на на севере диком стоит одиноко на голой вершине сосна ты солнце святое гори как эта лампада бледнеетустоит снег бегут ручьи в окно повеяло весной зреет рожь над жаркой Нивой и от нивы и до Нивыбелеет парус одинокий в тумане моря голубомпо синим волнам океана лишь звёзды блеснут в небесах​

5 строчек

Объяснение:

ответ:1. Петр Гринев — главное действующее лицо повести А. С. Пушкина «Капитанская дочка» . Перед читателем проходит весь жизненный путь главного героя, становление его личности, раскрывается его отношение к происходящим событиям, участником которых он является.

Доброта матери и простота быта семьи Гриневых развили в Петруше мягкость и даже чувствительность. Он горит желанием отправиться в Семеновский полк, куда приписан с рождения, но мечтам о петербуржской жизни не суждено сбыться — отец решает отправить сына в Оренбург.

И вот Гринев в Белогорской крепости. Вместо грозных, неприступных бастионов — деревушка, окруженная бревенчатым забором, с избами, крытыми соломой. Вместо строгого сердитого начальника — комендант, вышедший на учение в колпаке и халате, Вместо храброго войска — престарелые инвалиды. Вместо смертоносного оружия — старенькая, забитая мусором пушка. Жизнь в Белогорской крепости открывает перед юношей красоту жизни простых добрых людей, рождает радость общения с ними. «Другого общества в крепости не было; но я другого и не желал» , — вспоминает Гринев, автор записок. Не военная служба, не смотры и парады привлекают молодого офицера, а беседы с милыми, простыми людьми, занятия литературой, любовные переживания. Именно здесь, в «бого крепости» , в обстановке патриархального быта крепнут лучшие задатки Петра Гринева. Молодой человек полюбил дочь коменданта крепости Машу Миронову. Вера в ее чувства, искренность и честность стали причиной дуэли между Гриневым и Швабриным: Швабрин посмел посмеяться над чувствами Маши и Петра. Дуэль закончилась неудачно для главного героя. Во время выздоровления Маша ухаживала за Петром и это послужило сближению двух молодых людей. Однако, их желанию пожениться воспротивился отец Гринева, рассерженный дуэлью сына и не давший своего благословления на брак.

Тихая и размеренная жизнь обитателей далекой крепости была прервана восстанием Пугачева. Участие в боевых действиях встряхнули Петра Гринева, заставили его задуматься над смыслом человеческого существования. Честным, порядочным, благородным человеком оказался сын отставного майора, не испугался грозного вида предводителя «шайки бандитов и бунтовщиков» , посмел заступиться за свою любимую девушку, ставшую в один день сиротой. Ненависть и отвращение к жестокости и бесчеловечности, гуманность и доброта Гринева позволили ему не только сохранить свою жизнь и жизнь Маши Мироновой, но и заслужить уважение Емельяна Пугачева — руководителя восстания, мятежника, врага.

Честность, прямодушие, верность присяге, чувство долга — вот черты характера, которые приобрел Петр Гринев, находясь на службе в Белогорской крепости.

Объяснение:

Важливим аспектом філософського осмислення людини є врахування її природного руху замкненим колом: народження - життя - смерть. З давніх-давен людина намагалась якось осягнути цей вічний круговорот життя. У чому смисл природного процесу народження, розвитку, зрілості, старіння і смерті як людини, так і будь-якого іншого організму? Це питання виникає як намагання виправдати свою присутність на Землі, свою долю й призначення. Знайшовши таке виправдання, людина може змиритися з думкою про скінченність індивідуального буття. Таємниця людського існування полягає не в тому, щоб тільки жити (існувати), а й у тому, як і для чого (чи для кого) жити.

Отже, в чому полягає сенс життя?

Сенс життя - це поняття, яке відбиває постійне прагнення людини співвідносити свої вчинки із системою суспільних цінностей, з вищим благом, щоб у такий б діставати можливість виправдовувати себе у своїх власних очах, в очах інших людей чи перед якимось авторитетом, Богом. Інакше кажучи, це пояснення собі й іншим, для чого ти живеш.

Сенс життя кожної людини унікальний і неповторний, як і її життя. Людина завжди вільна у виборі сенсу і в його реалізації. Але свободу не можна ототожнювати зі свавіллям. її слід сприймати з точки зору відповідальності. Людина відповідає за вірно знайдений і реалізований сенс свого життя, життєвих ситуацій, що в них вона потрапляє. Людина повинна йти за своїм покликанням, у якому життя набуває сенсу. Відчути і знайти своє покликання їй допомагає самопізнання, відповідальність за реалізацію свого призначення, що на Землі допомагає узгодити універсальні життєві цінності з конкретними життєвими ситуаціями.

З точки зору змісту вищого блага вирізняють такі типи обгрунтування життя: гедонізм, аскетизм, евдемонізм, корпоративізм, прагматизм, перфекціоналізм, гуманізм.

Представники гедонізму мстою життя людини і її вищим благом вважають насолоду. Представники аскетизму сенс життя вбачають у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з мстою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу. В основі евдемонізму лежить прагнення людини до щастя, що є головною мстою життя. Корпоративізм сповідує груповий егоїзм, що вбачає сенс життя в належності до обмеженої спільноти, для якої головне- приватні інтереси. Прагматизм виражає прагнення людини до вигоди, блага. Перфекціоналізм пов'язує сенс життя з особистим самовдосконаленням, навіть коли воно здійснюється за рахунок інтересів інших людей. Представники гуманізму спрямовують свої зусилля на утвердження гідності й розуму людини, її прав на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

З точки зору здійснення задуму життя виокремлюють: оптимізм, скептицизм, песимізм. І не існує ситуацій, що були б дійсно позбавлені сенсу - навіть самогубець вірить у сенс якщо не життя, то смерті. Життя і смерть, любов і егоцентризм, етика і аморальність, осмисленість і абсурд, нігілізм і самопожертва - ці протилежні, але взаємопов'язані "абсолюти" людського буття явно чи опосередковано детермінують вибір людиною самої себе.

Схематично і досить умовно можна окреслити такі варіанти вирішення проблеми сенсу життя в історії людської культури.

1. Сенс життя споконвічно існує в глибинах самого життя. Для цього варіанта характерне релігійне тлумачення життя. Єдине, що робить осмисленим життя і має для людини абсолютний сенс, є не що інше, як активна співучасть у Боголюдському житті. Не перероблення світу на основах добра, а вирощування в собі субстанціального добра, зусилля жити з Христом і у Христі. Бог створив людину за своїм образом і подобою. І ми своїм життям повинні проявити його, бо емпіричне життя світу, як писав Семен Франк, безглузде, як безладно вирвані з книги сторінки.

2. Сенс життя перебуває за межами життя. Його можна назвати "життям заради інших людей". Для людини життя стає осмисленим, коли вона служить інтересам родини, нації, суспільства, коли вона живе заради щастя прийдешніх поколінь. їй небайдуже, що вона залишить після себе. Недаремно прожити життя - це і продовжитися у своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріальної і духовної діяльності. Але на цьому шляху існує небезпека опинитися в ситуації, коли все твоє неповторне життя перетворюється на засіб для створення якоїсь ідеї чи ідеалу (це може бути ідея комунізму, "світлого майбутнього" тощо). Якщо така позиція не пов'язана з духовною еволюцією людської особистості, людина стає на шлях фанатизму (історія знає безліч варіантів і класового, і національного, і релігійного фанатизму).

3. Сенс життя створюється самим суб'єктом. Цей варіант можна розуміти як "життя заради життя". Його фундатором був давньогрецький філософ Епікур. Жити потрібно так, вважав філософ, щоб насолоджуватися життям, отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про смерть