"Какой из изученных писателей понравился вам больше всего? Почему?" и "Назовите сходства и различия в творчестве М.Юдалевича, П.Бородкина и Л.Квин" (объём 5-7 предложений)

Генріх Белль — відомий письменник повоєнної Німеччини — народився і виріс у місті Кельні в родині робітника. Батьки були глибоко віруючими людьми і виховували у своїх дітях християнську мораль, благочестя. І тому не дивно, що майбутній письменник свого часу не вступив до молодіжної нацистської організації "Гітлерюгенд" і відмовився піти добровольцем на фронт. Батько Генріха був простим солдатом у роки Першої світової війни, бачив багато страхіть, не любив згадувати ті часи і виховував у дітей любов до ближнього, неприйняття вбивства у будь-якому вигляді. Та це не врятувало Генріха Белля від мобілізації. Довгі шість років він воював на фронтах Другої світової війни, в тому числі й на Східному фронті. Влітку 1943 року він опинився в Україні. Назви українських міст і сіл назавжди закарбувалися в пам'яті письменника.

Чотири рази Белль був поранений, потім здався у полон американцям, де й зустрів звістку про закінчення війни.

Тема війни стала провідною у творчості письменника. Його твори сповнені роздумів про добро і зло, гуманізм і варварство. Оповідання "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." — це розповідь про зловорожу сутність війни, яка калічить молоде покоління, вбиває віру людини в добро й справедливість.

Тяжко пораненого молодого бійця несуть у імпровізований шпиталь, який розміщений у напівзруйнованій будівлі школи. Там колись навчалися діти. У нього все болить — "голова, руки, ноги, й серце калаталось, мов несамовите". "Тхнуло йодом, калом, марлею і тютюном". Він кричав від страшного болю, і йому здавалося, що криком він заглушає цей біль. Молодий солдат не пам'ятав, куди його поранено, "спробував посовати руками, але відчув такий біль, що знову закричав". Коли його поклали на операційний стіл і розмотали забинтовані руки й ноги, молодий солдат трохи підвівся і встиг помітити, що в нього немає обох рук і правої ноги. Ледь не в останню мить перед тим, як втратити свідомість, він зрозумів, що шпиталь, куди його привезли, розміщений у рідній школі, а на дошці, яку закривала міцна фігура санітара, залишився напис, що він зробив власною рукою всього три місяці тому.

Объяснение:

У комедії Карпенка-Карого «Сто тисяч» зображено силу, яка перетворює людину на ненажеру, яка викорінює з душі людської те добре і святе, що зал ожив туди сам Бог. І сила ця — гроші.

Найбільш докладним і цікавим образом твору Івана Карпенка-Карого є образ Герасима Калитки. Герасим був людиною не тільки свого часу. Образ такої людини, як він, в часи, описані у творі, тільки почав формуватися. Образ цей розвивався, трохи змінювався, тому він існує і сьогодні. Такі ж люди, як Герасим, теж існують і сьогодні. З цієї причини розглядати його образ цікаво і повчально.Бажання постійного накопичення землі та збільшення о власних територій в ті часи було абсолютно логічним і зрозумілим. Тоді, коли він жив, чим більше у людини було землі, тим багатшою вона вважалася. З цієї причини Герасим так прагнув володіти все більшою кількістю землі. Бажання грошей проявлялося в тому, що він був настільки одержимий ними, що погоджувався на відверто брехливі для себе афери, як, наприклад, зі ста тисячами, які обіцяв йому єврей. Гроші мали над ним повну владу, але не до кінця зрозуміла причина цьому. Швидше за все, психологічно Герасим відчував себе впевнено, безпечно і спокійно лише в тому випадку, якщо ставав багатшим.

Ні для кого не секрет, що сьогодні найголовніше в житті дуже багатьох людей – це гроші. Люди готові робити самі неприємні для себе речі, прирікати себе на страждання і навіть поводитися незаконно або аморально, щоб стати трохи багатшими. Для дуже багатьох людей основна мотивація дій – це отримання грошей. У той же час життя людини складається не тільки з споживання і використання зароблених коштів, необхідно приділяти свою увагу і іншим сферам. Крім того, життя занадто непередбачуване. Люди не гребують обманювати один одного, здійснювати шахрайські дії, а тому навряд чи можна розраховувати на власні багатства – їх завжди можна втратити.

Мені здається, що це дуже страшно — втрачати людську подо­бу, вимінюючи у Долі та Фортуни грошовий капітал замість душі, спокою і совісті.Сторінки нашої історії розкривають перед нами стосунки між феодалами і рабами, панами і кріпаками, між багатими і бідними. Матеріальний розподіл людства існує вже дуже давно, але, на жаль, зараз є невиліковною хворобою третього тисячоліття. Непідготов- лена до економічного розвитку країна надає шанс неправомірними діями збагатитися. Поступово людство духовно деградує. І це до тих пір, поки міцні свої руки не прибере влада грошей — вічна і болюча проблема для багатьох поколінь.