продолжение рассказа все лето в один день ​

(Продолжение)

- О-о...

Редкие холодные капли упали на нос, на щеки, на губы. Солнце затянула туманная дымка. Подул холодный ветер. Ребята повернулись и пошли к своему дому-подвалу, руки их вяло повисли, они больше не улыбались.

Загремел гром, и дети в испуге, толкая друг дружку, бросились бежать, словно листья, гонимые ураганом. Блеснула молния - за десять миль от них, потом за пять, в миле, в полумиле. И небо почернело, будто разом настала непроглядная ночь. Минуту они постояли на пороге глубинного убежища, а потом дождь полил вовсю. Тогда дверь закрыли, и все стояли и слушали, как с оглушительным шумом рушатся с неба тонны, потоки воды - без без конца.

- И так опять будет целых семь лет?

- Да. Семь лет. И вдруг кто-то вскрикнул:

- А Марго?

- Что?

- Мы ведь ее заперли, она так и сидит в чулане.

- Марго...

Они застыли, будто ноги у них примерзли к полу. Переглянулись и отвели взгляды. Посмотрели за окно - там лил дождь, лил упрямо, неустанно. Они не смели посмотреть друг другу в глаза. Лица у всех стали серьезные, бледные. Все потупились, кто разглядывал свои руки, кто уставился в пол.

- Марго...

Наконец одна девочка сказала:

- Ну что же мы?...

Никто не шелохнулся.

- Пойдем девочка.

Под холодный шум дождя они медленно по коридору. Под рев бури и раскаты грома перешагнули порог и вошли в ту дальнюю комнату, яростные синие молнии озаряли их лица. Медленно подошли они к чулану и стали у двери.

За дверью было тихо. Медленно, медленно они отодвинули засов и выпустили Марго.

Левша́ (леворукий) — человек, предпочтительно пользующийся левой рукой нежели правой[1][2].

Антоним к слову «левша» — «правша». Среди людей левши составляют примерно 15 %[3], то есть левшой является каждый седьмой. Человек, являющийся левшой, в основном использует левую руку намного чаще, чем правую; левша преимущественно будет пользоваться левой рукой для личных нужд, приготовления еды и подобных дел. Рука, используемая для письма, не является точным показателем лево- или праворукости. Так, множество левшей пишут правой рукой, используя левую руку для выполнения большинства других задач (яркий пример тому — Чарли Чаплин, который даже на скрипке играл левой рукой, но при этом писал правой)[4].

«Международный день левши» — праздник, отмечаемый ежегодно 13 августа.

Любов приходить і час зупиняється, всі почуття миттєво виходять з рівноваги в очікуванні незнаного. В калюжах життя відбиваються промені невловимої трепетної радості, коли душа спалахує барвистими іскрами мрій і лине у світ Ромео і Джульєтти. Кришталева чаша кохання наповнена краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і розчарувань. Розбити її – значить навіки зранити гострими осколками душу, зламати ніжну квітку, напоєну п’янким вином щастя. Пелюстки таких квітів, свіжі і прив’ялі, вранішні і вечірні, весняні і осінні, торкнувшись поетичного таланту, впали безцінними перлами на палітру «вічних образів» у світовій літературі.

Герої «Ромео і Джульєтти» молоді, чисті серцем. Живуть відчуттям величезної радості буття, а потім – безмежного щасливого почуття. Оптимізм автора виявляється сильнішим за людиноненависництво і користолюбство. «Ромео і Джульєтта» – найвизначніший гімн коханню. Почуття юнака і дівчини з ворогуючих родин – не тільки пристрасне, яке не визнає ніяих перешкод, але й почуття, що збагачує душу. Шекспір дуже поетично показує народження й розвиток цьо го високого почуття.

Перше кохання, кажуть, найсильніше. Бо приходить рожевими серпанками юності, зачіпає серце криком ліричної пісні, збурює почуття, перетворюючи всі думки на солодкі мрії, що несуть, несуть у вир романтики…

Кохання перетворює героїв. Ромео береться за зброю. Джульєтта по-дитячому безпосередня й відверта. Покохавши, вона починає краще розумітися на людських взаєминах – краще, ніж її батьки. Те, що Джульєтті лише тринадцять років, ще раз доводить: великі почуття доступні й юним душам. Відданість коханому, віра в Ромео, рішучість – усе це робить Джульєтту найяскравішим символом найпрекраснішого людського почуття. Герої боряться за право вільного вибору в коханні. Кохання Ромео і Джульєтти – нестримне, чисте й героїчне – триває лише декілька днів і протистоїть давнім поглядам і відносинам. Ворожнеча родин – пережиток давнього, проте воно має силу і здатне заважати утвердженню нової моралі, нового порядку. Закохані оточені сліпою і ненависною ворожнечою. З рішучістю Джульєтта п’є снодійне зілля. Розділити з коханим його долю – у цьому вбачала Джульєтта свій обов’язок. Дівчина гинее тільки-но зазнавши щастя кохання, про яке мріяла і яке виплекала у своєму серці. Без Ромео життя втрачає смисл, бо двічі кохати неможливо…

Це справжній бій за вільне життя й права людини. Трагічна загибель дітей примирила ворогуючі родини, але якою ціною! Своєю смертю закохані ніби купують перемогу нового принципу – принципу миру, дружби, кохання. Народилася нова істина: людські почуття святіші й значніші за вікові забобони. Так було й так буде завжди, доки живее людина.

Кохання потребує особливого ставлення до себе. Його слід нести високо й оберегти від стороннього впливу. Воно – найбільша цінність двох. І лише вони мають право її торкатись, її відчувати, про неї говорити і діяти згідно з її поривами. Це почуття надає сили, впевненості в собі, здатності вирішувати недосяжні справи. Кохання – це антонім злоби та ворожнечі. Воно примирює людей, пом’якшує навіть зачерствілі душі.

Образи Ромео і Джульєтти хвилюють кожне покоління людей, надихають на творчі пошуки митців різних часів. Ми їх називаємо «вічними», бо вони носії дзеркал людської душі, де відбиваються найсокровенніші думки й найзаповітніші мрії. Це істинні скарбниці духовності. На дні яких стоїть печать вічності, де любов і лірика зливаються в єдине ціле, ім’я якому – безсмертя. І кожен читач вчиться на цих образах розуміти не тільки минуле, але й сучасне.