Твір на тему прощення найкращі ліки від болю

Прощення відіграє дуже важливу роль у житті людини. Не навчившись прощати, нам дуже важко побудувати стосунки один з одним. Справа в тому, що в процесі нашої взаємодії з людьми постійно виникають обставини, коли хтось поступає з нами неправильно. Ці неправильні дії обов’язково є у всіх людей.

Хтось їх чинить від незрілості, неуважності, недосвідченості, абсолютно не маючи бажання завдати болю чи зробити нам якусь неприємність. Хтось – через образу, в запалі почуттів, не маючи сили перемогти злобу. А чиїсь дії можуть бути заздалегідь спланованими для того, щоби спричинити нам зло.

Це життєва реальність, пов’язана з тим, що живемо у грішному світі. Навколо нас недосконалі і грішні люди, багато у чому такі ж, як і ми. Неправильні стосовно нас дії людей стають особливо важкими і болючими, коли ми намагаємося до х виправити.

Дуже часто подібна реакція людей виводить нас із себе. Порушується мир у серці. Наші відносини з ними, а часто і з іншими людьми, стають напруженими. Ми більше не спроможні намагатися допомагати комусь іншому, побоюючись, що реакція буде такою ж. З цієї ж причини, Ісус Христос спеціально підкреслює (про це йдеться в кількох місцях Нового Завіту), що, перш ніж почати допомагати іншим, нам слід бути готовими прощати

Гіркота образи або бажання помсти постійно вносять руйнівну дію у стосунки людей. Слово «прощення» в Новому Завіті означає «відпустити, або перестати триматися за щось». Прощення пов’язане з певною позицією нашої душі, яка постає в результаті того, що ми вирішуємо проявити милість до того, хто образив нас.

Прощення означає, що ми у своєму серці не тримаємо зла або образи на того, хто завдав нам болю або незручност означає не дозволити образі і жодній формі злості визначати наше відношення до того, хто завдав нам болю. Ви продовжуєте бажати цій людині максимального добра, і робите все, що у ваших силах, щоб вона могла його досягнути.

Кілька важливих характеристик або елементів прощення до нам краще розуміти його сутність.

На украинском:

Прощення найкращі ліки від болю. Це тому що у багато людей можуть образити іншу людину навіть не знав про це. І в таких ситуаціях потрібно вибачатися і таем самим людині стане краще і не так прикро. Навіть ніякі гроші так не розвеселять людини як прощення.

На русском:

Прощение лучшее лекарство от боли. Это потому что у многие люди могут обидеть другого человека даже не знав об этом. И в таких ситуациях нужно извиняться и таем самым человеку станет лучше и не так обидно. Даже никакие деньги так не развеселят человека как прощение.

1. В) Устное народное творчество

2. А) народ

3. А) песни, исполняемые во время разных обрядов

4. А3

  Б1

  В2

5. Б) поговорки

6. Д) басня

7. В) загадка

8. А) обрядовая весенняя песня

9. В) пословица

10 А) загадка, пословица, поговорка

11. Б) эпитет

12. В) краткое, мудрое изречение, содержащее законченную мысль

13. В) меткое, яркое народное выражение, часть суждения без вывода, заключения

14. В) прямой вопрос, на который нужен точный ответ

15. В) пословица — законченное суждение, поговорка — часть суждения

16. В) Любишь кататься, люби и саночки возить

17. А) Троица

Жил один крестьянин. И был у него сын. По имени Иван. И все звали этого сына - Иван-крестьянский сын. Потому, что он был сыном крестьянина. Который назвал его Иваном. Крестьяне, они вообще, часто называли своих сыновей Иванами. Дочерей гораздо реже. Но у этого крестьянина дочери не было. А может и была. О том не ведаю. Но всё равно он назвал Иваном сына. Так у крестьян принято было. Иванами сыновей называть. А этого Ивана все не просто Иваном, а Иваном-крестьянским сыном звали. Отец потому что крестьянин у него был. То есть никто конечно точно не знал. Может и молодец какой заезжий постарался. Но все полагали, что всё же крестьянин. А то бы он сына Иваном не назвал. Какое имя позабористее придумал бы. Хотя он может и сам не знал. Думал, что уж этот-то точно его сын. Может похож был, не знаю. Так что назвал всё же Иваном. Как мать его называла, того не знает никто. Все остальные-то его Иван-крестьянский сын звали. Тоже, видно думали, что он сын крестьянина. А что мать его думала, она никому не говорила. Может и говорить было нечего. А может, и наоборот, было. Но всё равно молчала. Зовут сына: "Эй, Иван-крестьянский сын! " А она молчит. Улыбается только. Хотя может ей просто имя это нравилось. Хотя могло бы и поднадоесть. Крестьяне-то часто сыновей Иванами называли. Дочерей по-разному, а сыновей так. Хотя и неудобно бывало. Зато не забудешь. Хотя мать-то конечно, и так не забудет. Если будет, что вспомнить. Но если и помнит чего, молчит, улыбается.
Так и жили.