Проверочная работа на знание текста «Время говорит – пора» Р.П.Погодин 1. Где происходит действие рассказа? В какое время года? 2. Сколько детей жило в квартире? Как их звали? Кто из ребят всегда вместе с взрослыми? Во сколько? 3. Кто вставал самым последним из взрослых? 4. Кем работал Борькин отец? 5. Почему Володькин отец стал выпивать? В каком возрасте был Борька, когда умерла его мать? 6. Что умел делать Володька в первом классе? 7. Кем работал Володькин отец? По какой причине Володькин отец оказался в больнице? В каком классе был тогда Володька? 8.Почему Володька старался как можно дольше задерживаться в школе? 9. Где он готовил уроки? 10. Как обзывал его отец? 11. Что приносил Володька отцу вместо «маленькой»? 12. Кому принадлежат слова: «Если не прекратишь Володьку уродовать, я тебя по частям разберу. Никакая больница чинить не примет. Ясно?» 13. Кто предлагал Володьке оформить опекунство? 14. Как учился и чем занимался Володька? 15. Кто был у Володьки в квартире другом? 16. Как относился Борька к Володькиному отцу и к самому Володьке? 17. С кем Володька не ладил? Почему? 18. У кого Женька брал безвозмездные кредиты из кармана пальто? К чему это привело? 19. Куда и кем хотел было устроиться Володька на лето? 20.Почему Володька ушел из дома? 21. Что было написано в старой стенной газете, которую принес Глеб? 22.Как отреагировал Глухов на эту статью? 23.Что Глухов унёс с собой, последнее, что осталось от Володькиной матери? 24. Какими словами объяснил Володька свой уход из дома? 25. Что репетировал Женька, сидя в комнате и попивая воду из рюмки? 26. Как отреагировал Глеб на известие о Володькином отце? 27. А как восприняли Борькино известие соседи? 28. Кто сообщил соседям о смерти Глухова? 29. Какие разговоры стали вестись в соседних комнатах после этого известия? 30. Кто хоронил Глухова? 31. Куда согласился пойти работать Володька? 32.За какую профессию агитировал муж Марьи Ильиничны. 33. Здесь заводы. Здесь возникает могучая энергия времени. Время торопит. Время говорит: пора. О чем говорят эти предложения? 34. Что принесла Марья Ильинична Володьке в первый его рабочий день? 35. Борьке снова показалось, будто он опоздал. Но Борька уже знал куда. Знал, что придёт и его время. Какие мысли у вас вызвал данный рассказ? Чему он учит?

Джонсі гарно малювала, була досить розумною і працьовитою, але хіба ці якості могли їй до на шляху до повноцінного одужання? Ні, ніяк не могли. Щоб розлучитися з хворобою і одужати, людина повинна володіти силою волі, а ось у Джонсі її, на жаль, практично не було. Вона зневірилася в тому, що зможе одужати, хоч це і залежало цілком виключно від неї самої та від її відношення до свого захворювання. Навіть доктор, який відвідав Джонсі, сказав, що від її настрою залежатиме, виживе вона чи ні. Але дівчина не могли в це вірити, навпаки вона почала думати, що смерть прийде до неї тоді, коли з дерева, яке стоїть за її вікном, опаде останній листок. Але час йшов, дерево повністю опало, а один-єдиний листок все продовжував висіти. Нарешті це додало впевненості дівчині, вона стала іншою – вона стала вірити в те, що виживає. Саме тоді Джонсі і одужала, стаючи все міцніше день від дня. На прикладі Джонсі можна зрозуміти натуру творчої людини, яка потребує підтримки і іноді навіть жертовного душевного лікування. На жаль, ціною порятунку життя Джонсі для Бермана стало його власне життя.

Сью – подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.

Бермана – людяність, здатність думати про іншого. Непоказна, звичайна людина, у якої більше «мінусів», аніж «плюсів», здатна на високий моральний вчинок. Дивак, неспроможний намалювати художній шедевр, здатний на шедевр людяності. 330 грн. от 549 грн. 299 грн. от 3 499 грн. О.Генрі не випадково порівнює Бермана з Мойсеєм. Як пророк блукав зі своїм народом 40  років пустелею, так і Берман мріяв створити шедевр – намалювати безсмертну картину. Ризикуючи життям Берман і Мойсей виконали свою місію. Біблійний пророк   привів свій народ у землю обітовану і передав людям 10 заповідей Божих, які    до людині врятуватися від гріха, а  художник намалював свій    шедевр – останній листок плюща на стіні сусіднього будинку. Тим самим    врятував Джонсі від смерті. Цьому малюнкові судилося стати першим і останнім шедевром Бермана, в який він вклав своє велике серце, що билося в грудях художника – невдахи Берман намалював не просто  листок, це був його шедевр, про який він мріяв усе життя», – читаємо у фіналі новели. Добро, яке зробив Берман, це врятоване життя молодої дівчини, в першу чергу, і здійснення його заповітної мрії. Він виконав своє призначення  на землі – творити добро і прекрасне – і життя він прожив недаремно. Цей старий невдаха постає взірцем тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на до ншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі.

Несомненно, важнейшим человеком в жизни Алеши Пешкова – главного героя повести – стала его бабушка. Впервые мальчик увидел ее после смерти отца – она приехала забирать их с мамой «на житье» к деду. Тогда бабушка показалась Алеше «черной, мягкой и удивительно интересной». А еще странной – все ее слова и манеры были непривычны для мальчика. Но очень скоро Алеша подружился с бабушкой – настолько добрым, ласковым и веселым человеком она была.  

   Именно бабушка познакомила мальчика с русским фольклором – слушать сказки из ее уст было истинным удовольствием: «Говорит, точно поет, и чем дальше, тем складней звучат слова. Слушать ее невыразимо приятно». И именно бабушка привила внуку любовь к слову - яркому, сочному, меткому.  

   В доме у деда, где Алеша чувствовал себя неспокойно и неуютно, единственной заступницей его была бабушка. Конечно, окончательное решение всегда оставалось за дедом как за главой семьи, но она изо всех сил пыталась оградить внука от того, что происходило в доме. А там шла непрекращающаяся война – между дедом и его детьми. И лишь бабушка пыталась как-то сохранить семью, пыталась напомнить всем этим людям, что они родная кровь.  

   Бабушка заменила Алеше мать, которая вскоре после переезда в дом отца, «исчезла». Эта старая женщина стала тем лучиком света, который поддерживал маленького мальчика, дарил ему радость жизни, тепло и любовь в каждодневной борьбе за существование. Она пыталась внука от дедушкиного гнева, когда тот чуть не засек Алешу до смерти, всегда была на его стороне, всегда поддерживала и оберегала.  

   Именно бабушка открыла Алеше Бога – не сурового и злого, как у Кашириных, а доброго, снисходительного, любящего. Именно бабушка учила мальчика жизни, объясняя ему все, что происходит вокруг, в доме и за его пределами. И так продолжалось до самой ее смерти. А когда бабушка умерла, закончилось и детство героя - он пошел «в люди».  

   Будучи уже взрослым, рассказчик, обратясь назад, в свое детство, приносит бабушке запоздалую благодарность. Благодарность за то, что она заменила ему мать, осветила его жизнь любовью, прорастила в нем его талант: «До нее как будто спал я, спрятанный в темноте, но явилась она, разбудила, вывела на свет, связала всё вокруг меня в непрерывную нить, сплела всё в разноцветное кружево и сразу стала на всю жизнь другом, самым близким сердцу моему, самым понятным и дорогим человеком, — это ее бескорыстная любовь к миру обогатила меня, насытив крепкой силой для трудной жизни».