Будь ласка, допожіть!Невеликий твір роздум на тему Як свє жити людина за творами Гоголя та Бальзака

Такий великий і різнобічний письменницький талант Миколи Гоголя створив для нас галерею незабутніх образів. Серед реальних і фантастичних персонажів — образ скромного петербурзького чиновника Акакія Акакійовича Башмачкіна. У цієї "маленької людини" з перших днів життя, здавалося, все пішло не так: мати довго не могла вибрати синові ім'я і зупинилася зрештою на імені батька своєї дитини. І прізвище було якесь непомітне, буденне і трохи смішне. І робота у Акакія Акакійовича була одноманітна і нудна, хоча нудною він її не вважав. Як зазначає Гоголь, герой його повісті не лише сумлінно і акуратним рівним почерком переписував чиновницькі папери, а робив це з любов'ю і задоволенням. Змінювалися його начальники, а він продовжував працювати на своїй скромній посаді. Дехто з його колег кепкував, що Акакій Акакійович, мабуть, народився чиновником і працює ним все своє життя. Його ніхто не цінує, не звертається до нього з добрим словом. Помічник столоначальника приносить йому папери для переписування і кладе їх на стіл — мовчки, без жодного слова, наче перед ним не людина, а порожнє місце. Колеги-канцеляристи постійно кепкують з Башмачкіна, а він наче не помічає цього, працює далі. І лише коли вже дуже дошкуляють, може кинути докірливе: "Чому ви мене ображаєте?" У тому докорі стільки образи і жалісливого німого крику дати йому спокій, що кривдники відступають і ще довго караються сумлінням, пригадуючи погляд Акакія Акакійовича.

У всех людей есть совесть - это их внутренний голос. Голос совести,конечно,можно услышать и до совершения плохого поступка. Человек может отдавать себе отчет в том,что поступает неправильно,но кого-то этот голос остановит,а кто-то заставит этот голос молчать.Плохих людей совесть также может мучить,но далеко не всегда они признаются в этом. Даже преступник может испытывать муки совести и раскаяться. На первый взгляд,бессовестному человеку жить легче,но это не так. Рано или поздно такому человеку придется пожинать плоды своих поступков (что посеешь,то пожнешь),и вот тогда его жизнь может стать намного тяжелее,чем у того,кто старался жить по совести.

Роза, хотя и была срезана прежде, чем начала осыпаться, чувствовала, что

ее срезали недаром. Ее поставили в отдельном бокале у маленького гробика. Тут

были целые букеты и других цветов, но на них, по правде сказать, никто не

обращал внимания, а розу молодая девушка, когда ставила ее на стол, поднесла к

губам и поцеловала. Маленькая слезинка упала с ее щеки на цветок, и это было

самым лучшим происшествием в жизни розы. Когда она начала вянуть, ее положили

в толстую старую книгу и высушили, а потом, уже через много лет, подарили мне.

Потому-то я и знаю всю эту историю.