1 Тесты по сказке П.П.Ершова « Конек-горбунок». 1.Найдите имя героя, которого нет в сказке. а) Гаврило; б) Степан; в) Данило. 2.Что выращивали на своем поле братья? а) пшеницу; б) репу; в) картошку. 3. Кого увидел Иван в поле во время своего дозора? а) Змея Горыныча; б) жар-птицу; в) кобылицу. 4. Сколько всего коней дарит Ивану чудесное животное? а) одного; б) двух; в) трёх. 5. Какого героя Ершов описывает так: «на спине с двумя горбами да с аршинными ушами»? а) конька-горбунка; б) Змея Горыныча; в) царя. 6. Кто стал счастливым обладателем двух прекрасных коней Ивана? а) царь-девица; б) царь; в) Чудо-юдо 7. Что сулит Ивану, по мнению конька-горбунка, жароптицево перо? а) славу и богатство; б) беды и несчастья; в) бессмертие. 8. Сколько всего приказаний отдаёт царь Ивану? а) два; б) три; в) четыре. 9. Какого приказания царя не было? а) поймать жар-птицу; б) добыть перстень царь-девицы; в) поймать конька-горбунка. 10. Кто Ивану исполнять все наказы царя? а) перо жар-птицы; б) конёк-горбунок; в) Чудо-юдо Рыба-кит. 11. Кто такой Спальник в сказке? а) отец Ивана и его братьев; б) тот, кто всё время спал; в) главный царский конюх. 12. «Журавль и цапля» - это сказка 1. волшебная 2. о животных 3. бытовая 4. литературная 13 . Какая из этих сказок относится к бытовым? 1. «Царевна-лягушка» 2. «Солдатская шинель» 3. «Спящая царевна» 4. Ни одна из них 14 . Эпос, драма и лирика – это… . 15 .Назовите произведения А. С. Пушкина. 16. Главная мысль басни – это… 1. Рифма 2. Мораль 3. Эпитет Тесты по сказке Г. Х. Андерсена «Русалочка». 17. Кто живёт на дне глубокого моря? А. акулы Б. морское чудище В. подводный народ 18. Что растёт на дне глубокого моря? А. невиданные деревья и цветы Б. колючки В. красивые лилии 19. Что стоит в самом глубоком месте? А. замок морского дракона Б. дворе

ответ:Близько тисячі років на кручах біля Дніпра у стародавньому місті Києві підноситься величний Софійський собор. Древню священну споруду не могли знищити завойовники; вона протистояла злу на цій землі, вона осявала своїм духовним світлом життя наших предків, осяює наше життя, буде світити нашим нащадкам є щось містичне, таємниче, незбагненне у цьому нерозривному в часі духовному світлі.

Не дивно тому, що образ Софії Київської надихав митців – поетів, художників, письменників – на створення нових шедеврів – для собору, про собор. Одним

з таких шедеврів є роман П.Загребельного «Диво». Диво – це і є Софійський собор, що, за словами пресвітера Іларіона, перевершив красою усі споруди тогочасного християнського світу. Софія – те, що об’єднує навколо себе покоління за поколінням.

Ми можемо прослідкувати цей процес Сивоок – Гордій Отава – його син. Перший створив Софію, другий – захистив її фрески ціною свого життя в страшний час гітлерівської навали, а син Гордія, Борис, продовжує діло батька. Софія («мудрість» – із грецької!) зконденсовує у собі всю мудрість поколінь, послання наших предків нашим нащадкам і нам.

А піднявся цей собор на

слов’янській землі, що не знала досі кам’яних споруд, як рожеве диво «небаченої величі й краси, храм, який за своїм внутрішнім убранством, своєю пишнотою і барвистістю не мав рівних у цілому світі». Успадковуючи кращі народні традиції мистецтва, архітектури, Сивоокові вдалося створити шедевр, у якому гармонійно поєдналися дві культури: язичницька та християнська.

Тому й стояв Софійський собор – рожевим кам’яним дивом серед білих снігів, бо споруджуввав він руками народу і для народу. Цей храм вже з першого дня існування мало хто вважав за житло для бога – він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу задомовився дух громадянства і мудрості тих, хто вибудовував державність Київської Русі. Дуже важлива проблема відносин митця і його творіння.

Ще тільки приступаючи до спорудження собору в Києві, Сивоок задумував щось велике і незвичайне, бо малість не може здивувати світ. Цю церкву, як символ краси рідної Вітчизни, а не пристанище бога, митець вимірював усе життя. І всього себе він віддав собору. В Оранті він відтворює і образ матері, і сполохані очі Ісси, її болісно-нерозмірену постать, що летить до загибелі.

Сивоок своїм творінням хотів прикрасити землю, хотів, щоб вона стала своєю писанкою на весь світ. І це йому вдалося. Увібрати розмаїття світу, щоб потім спливти ним у фарбах, – це і є та формула тайни художника, яку відкрив Павло Загребельний у своєму романі.

Письменник прагнув осмислити сам й донести до штанів у романі «Диво», що ж лишає прийдешнім поколінням історія, проходячи через частоколи століть і так багато гублячи на своєму шляху, що саме з принесеного нею живе сьогодні, ставши духовним скарбом сучасника. І, безумовно, саме Софія Київська є тим незвичайним дивом, що «ніколи не кінчається і не переводиться».

Объяснение: