3.Исследуйте сюжет и композицию басни и дайте развернутый ответ на вопрос, прав ли психолог Л.С. Выготский в том, что «в ней вовсе нет морали и выводов». И.А. Крылов «Волк на псарне» Волк ночью, думая залезть в овчарню, Попал на псарню. Поднялся вдруг весь псарный двор. Почуя серого так близко забияку, Псы залились в хлевах и рвутся вон на драку; Псари кричат: «Ахти, ребята, вор!» — И вмиг ворота на запор; В минуту псарня стала адом. Бегут: иной с дубьем, Иной с ружьем. «Огня! — кричат, — огня!» Пришли с огнем. Мой Волк сидит, прижавшись в угол задом, Зубами щелкая и ощетиня шерсть, Глазами, кажется, хотел бы всех он съесть; Но, видя то, что тут не перед стадом И что приходит, наконец, Ему расчесться за овец, — Пустился мой хитрец В переговоры И начал так: «Друзья, к чему весь этот шум? Я, ваш старинный сват и кум, Пришел мириться к вам, совсем не ради ссоры: Забудем уставим общий лад! А я не только впредь не трону здешних стад, Но сам за них с другими грызться рад И волчьей клятвой утверждаю, Что я ...» — «Послушай-ка, сосед, — Тут ловчий перервал в ответ, — Ты сер, а я, приятель, сед, И Волчью вашу я давно натуру знаю; А потому обычай мой: С волками иначе не делать мировой, Как снявши шкуру с них долой». И тут же выпустил на Волка гончих стаю.

Вкороткому оповіданні "білий кінь шептало" володимир дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження. алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від , виділяється з натовпу. і читач розуміє, що насправді думки, що на думку шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої таку людину часто називають "білою вороною". і, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів. шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. зовсім навпаки. шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає шепталове життя). володимир дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. і читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). усвідомлення своєї неповторності дозволяє шепталові пробачити степана і навіть сумувати за ним. повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око. таким чином, автор створює досить поетичний образ коня (читай: особистості), який прагне свободи, але залишається в неволі, хоче самовиразитися, але, скутий сірим буденним життям, залишається серед натовпу, дозволивши собі лише один день вільного життя.