Найдите олицетворение, эпитет, метафору, сравнение, риторический вопрос, риторическое восклицание в пьесе снегурочка а.н.островского​

Повість про крихітку Цахеса авторства німецького казкаря Гофмана не просто дуже цікава і захоплююча, вона ставить перед людиною безліч найважливіших питань морального характеру. Незважаючи на те, що це всього лише казка, образ Цахеса та ситуація, в якій йому видалося бути, просто не може залишити читача байдужим, вона чинить на характер і душу людини сильний і безпосередній вплив. Одним з ключових і важливих питань, які задають собі багато хто з тих, хто прочитав цей твір, є питання про те, чи є такі Цахесы серед нас, звичайних людей.

Однак,  

перш за все, слід трансформувати казковий образ Цахеса у щось реальне, щоб зрозуміти, яким був би його реальний еквівалент. Цілком зрозуміло, що життя – це не казка, ніхто не може отримати таких золотих волосин, які дають оточуючим відчуття твоєї чарівної краси і розуму, як це було з Цахесом. Як мені здається, зазвичай в реальному житті одні люди можуть переоцінювати інших через чиюсь прихильність або просто порожне бажання схилятися перед чужими ідеалами. Як не дивно, але це трапляється досить часто. Надзвичайно часто можна побачити, що зовсім порожні й безглузді люди, справжні посередності домагаються феноменального

успіху у суспільстві. І замість того, щоб засудити таке ганебне для всього суспільства явище, звичайні люди починають підшукувати для нього підстави.

Наприклад, вони можуть говорити “ну, раз ця людина чогось домоглася, значить, вона дійсно розумна (красива, талановита”, але при цьому, звичайно, при безпосередньому спілкуванні з такою людиною жодного розуму чи таланту чомусь не проглядається. Я думаю, що сучасні Цахеси саме такі – вони чогось домагаються, при цьому всім навколо абсолютно незрозуміло, а що ж в цій людині гарного. Однак це не заважає їм вигадувати якісь причини, шукати приводи схилятися перед тим, хто цього не вартий. Зі сторони це виглядає просто огидно, тому що фактично звичайні люди поклоняються пустушці. Правда, з часом така необгрунтована чарівність розвіюється, кудись йде, і люди розуміють, що весь час обманювалися і допускали помилки у своїх судженнях.

Але замість того, щоб визнати власні помилки, вони обрушують весь свій гнів на того, хто, на їхню думку, їх обдурив. І ми бачили це прекрасно по повісті про крихітку Цахеса.  

Безумовно, це незаперечний факт – серед нас теж є Цахеси. Але це не ті, хто магічним шляхом домігся успіху, а скоріше ті, хто опинився в потрібний час в потрібному місці і добився успіху за рахунок цього. В результаті, всі розуміють, що ця людина займає чуже місце, ні на що не годиться, однак чомусь бояться що-небудь зробити в цьому зв’язку.  

Як би там не було, результати такої поведінки завжди трагічні.    

“Чи є Цахеси серед нас?” Повість про крихітку Цахеса авторства німецького казкаря Гофмана не просто дуже цікава і захоплююча, вона ставить перед людиною безліч найважливіших питань морального характеру. Незважаючи на те, що це всього лише казка, образ Цахеса та ситуація, в якій йому видалося бути, просто не може залишити читача байдужим, вона чинить на характер і душу людини сильний і […]...

Так смотрите обьяснение!!

Объяснение:

Традиционное композиционное построение произведения.

Пролога и эпилога в повести нет, а начинается она с небольшой экспозиции, в которой кратко описана жизнь небольшого поместья.

Сразу же обозначается завязка: «Марья Гавриловна была воспитана на французских романах и, следственно, влюблена». Далее начинается развитие действия. Предмет любви Марьи Гавриловны, бедный прапорщик, не может, естественно, рассчитывать на руку Марьи Гавриловны, и они решают обвенчаться тайно. Казалось бы, всё шло, как задумано, однако разыгралась метель и Владимир, заблудившись, приехал в церковь только под утро.

Надо отметить, что в этом месте напряжённость действия достигает высокого накала и, думается, не будет ошибкой назвать этот момент промежуточной кульминацией. После нее не следует развязки, ибо на словах: «Какое известие ожидало его!» Пушкин обрывает линию Владимира и больше к ней практически не возвращается. Это интригует читателя и заставляет читать повесть безотрывно до самого конца.

После промежуточной кульминации действие возвращается к старикам и продолжается довольно спокойно до следующей завязки, мы назовем её промежуточной завязкой, — это знакомство Марьи Гавриловны с Бурминым. В действии возникает напряженность, вызванная некоей тайной, существующей и у Марьи Гавриловны и у Бурмина. Наконец действие достигает кульминации в сцене объяснения и слова Марьи Гавриловны: «Боже мой! Так это были вы!» можно считать счастливой развязкой этой необычной истории.

Рассмотрим теперь повесть с точки зрения композиции. Пушкин не был бы Пушкиным, если бы и композиция этой повести не была бы так же изящна, как и всё, что он создал! Такая маленькая повесть, а в ней в миниатюре присутствуют почти все элементы художественного произведения. Нет , только вводных эпизодов и интерьера.

Вся повесть очень легко делится на две части, соответственно сюжетным линиям. Первую часть можно условно назвать «Марья Гавриловна и Владимир», вторую — «Марья Гавриловна и Бурмин». Первую часть можно ещё расчленить на три главки по ходу повествования. Первая главка повествует о Марье Гавриловне и заканчивается тем, что она садится в сани, что прислал за ней Владимир. Далее речь идет о Владимире — это вторая главка, она заканчивается словами: «Какое известие ожидало его!» Как мы помним это есть промежуточная кульминация, или, как мы бы теперь сказали, кульминация первой части. Но далее следует третья главка, повествующая о стариках, оставшихся дома. Оказывается, у Марьи Гавриловны (всего лишь!) болела голова, оттого она и нездорова , это и можно считать развязкой первой части или, по другому, промежуточной развязкой.