Ответить на эти вопросы на листике, заранее огромное

лидия михайловна учитель французского языка в средней школе.   она горожанка, родом с кубани. ей около 25 лет, у нее правильное, поэтому не живое лицо с прищуренными, чтобы скрыть косинку глазами. учащихся не смущал этот факт, они давно научились определять, куда она смотрит. в лице ее не было той жесткости, которая появляется с у учителей, а было в ее лице, какое с хитринкой недоумение по поводу своей работы в школе. она терпеливо выслушивала гортанные фразы и нелепые звуки мальчишек изучавших французский.

в рассказе с ней произошла удивительная – чудеснейшая по доброте и жертвенности , которая  одарила теплом и оградила от печальной участи всего одного мальчишку, но стоила ей карьеры.

главный герой вынужден играть с дворовыми в азартную игру на деньги, нужные ему, почти сироте, одинокому в этом городе для  того, чтобы не умереть с голоду.    лидия михайловна, узнав об этом, не выдала ученика директору, а будучи человеко живого ума и тонко чувствовавшей души, нашла выход из положения. она приглашала  мальчика  к себе домой для уроков, якобы подтянуть французский, а на деле подкормить. но мальчик был сурово воспитан, и не принял такого «подарка». тогда она исхитрилась отослать ему безымянную посылку, наполнив ее макаронами, которых в деревни с роду не видали. тем себя и выдала. однако  упорная женщина, которая по наблюдению главного героя уже побывала замужем и была в той поре, когда ее переполняла женственность и желание заботиться,  нашла еще один способ ученику. зная, что он был бит игроками азартной игры,  достала из детских своих воспоминаний, когда была отчаянной девчонкой, похожую игру и, невзначай,  для интереса предложила играть с ней на деньги. жульничала, не в свою  пользу,   бедолаге добывать медяки на скромный прокорм.

я не знаю, чем закончилась бы эта необыкновенная учителя – доброй и озорной девчонки в душе, и ее ученика. выросло ли это в дружбу, ли к отличным результатом в французском или переросло в первую юношескую любовь.

они больше никогда не увиделись.  застигнутая директором за азартной игрой с учеником, она была вынуждена уехать на родину, на кубань. но и оттуда протянулась ниточка доброты и заботы, ниточка из макарон и узелка из ароматных яблок.

володимир короленко був видатним українським та російським письменником. він був гуманістом. у своїх творах митець ставив у центр людину, її переживання, проблеми та виклики. твір “сліпий музикант” є яскравим прикладом гуманізму автора. він змушує задуматись над сенсом життя.

читаючи оповідання, я усвідомив що людські можливості дуже широкі. весь світ відкритий перед нами. перед нами тисячі доріг, і тільки від нас залежить якою ми підемо і який цей шлях буде для нас. наше щастя залежить від нашого вибору, перед яким ми стикаємось кожного дня, кожної миті. навіть якщо доля існує, ми можемо її змінювати, кидати їй виклик. адже ми люди, найрозумніші створіння на планеті, створені творцем на його образ і подобу.

сила людини справді неоціненна. ми рідко про це задумуємось. лише коли нас чогось позбавляють, ми що втрачаємо, тоді ми чітко бачимо власні помилки та невикористані можливості. більшість з нас здорові, мають всі шанси стати великими людьми. але як бути людям у яких можливості менші за нас? це не означає що вони слабші й тому меншою мірою заслуговують на щастя. головний герой оповідання народжується незрячим. ми не зможемо ніколи зрозуміти як це насправді не бачити ніколи навколишнього світу. маленька людина, яка народилась формується під впливом навколишнього світу. природу, спостерігаючи за іншими людьми дитина як губка всмоктує інформацію, аналізує і робить висновки. це відбувається навіть на несвідомому рівні. але без органу зору все зовсім інакше.

незряча людина може тільки уявляти світ. він може бути настільки несхожим на реальний, що це просто нереально зараз нам усвідомити. але сила людини справді велична. адже навіть бувши позбавленим зору, вона може віднайти в собі сили жити, відчувати не гірше ніж зрячі. маленький петрусь натрапляти на труднощі почав дуже рано. спочатку його ростили в тепличних умовах, де він був в повній безпеці. живучи так, петрусь вважав що це і є весь світ. такий обмежений, такий комфортний і спокійний. але він дорослішав і світ навколо нього змінювався незалежно від його бажань.

перша зустріч з сім'єю ставрученків його потрясла. він відкрив для себе що існує якийсь інший світ, який вже не є такий комфортний і безпечний. це стало для нього великим потрясінням і внаслідок цього починає почувати себе самотнім. але петрусь не здався, він почав боротьбу за щастя з такою наснагою, що перемога стала неминучою. за мистецтва, талантів які в ньому ховались він досяг своєї мети. мене вразив цей твір. ми мусимо зрозуміти що життя це постійні прагнення і постійний шлях до мети. не треба відмовлятись від боротьби, а радо її прийняти й тоді щастя відкриється нам.