Схарактермзуйте світ, у якому відбувається дія твору джонс. чим відрізняється країна інгарія від казкових країн

Вглаве «о корени происхождения глуповцев» рассказывается, как предки глуповцев «князя себе искали». в древности головотяпы жили среди независимых племен. «ни вероисповедания, ни образа правления эти племена не имели, заменяя все сие тем, что постоянно враждовали между собою». в результате они разорили свои земли, надругались над своими женщинами и стали умирать с голоду. тогда они решили выбирать себе главу. сначала среди своих… устроили соревнования, кто кого головой перетяпает. победившие головотяпы собрали вокруг себя остальные племена и «начали устраиваться внутри, с очевидной целью добиться какого-нибудь порядка». но были они такие бестолковые, что ничего у них не получалось, как бы они ни пытались. и тогда головотяпы надумали искать себе князя: «он нам все мигом предоставит, …, он и солдатов у нас наделает, и острог, какой следовает, выстроит! айда, ! » князья, попавшиеся головотяпам на пути, поразились их глупости и отказались править ими. только сказали, что называться им нужно не головотяпами, а глуповцами. наконец, с горем пополам, с вора они уговорили одного князя править ими. да сами тому не обрадовались. тот князь «наложил на них дани великие», ввел у них воинскую обязанность и приказал ничем не интересоваться и ни о чем не думать. и подвел итог: «а как не умели вы жить на своей воле и сами, глупые, пожелали себе , да называться вам впредь не головотяпами, а глуповцами». расстроились глуповцы и пошли домой. построили там город глупов и стали жить. а наместником князя в глупове стал вор-новотор. вскоре его сменил другой наместник, того третий и так до конца . наместники занимались тем, что усмиряли бунты, которые сами же и вызывали, воровали городскую казну и учиняли всякие беззакония. все это продолжалось до тех пор, пока князь собственной персоной не прибыл в глупов и не завопил: «запорю! » «с этим словом начались времена», так зародился город глупов и определился характер его жителей и правителей. в дальнейшем в городе глупове сменились двадцать два градоначальника (1731-1826). об этом сообщает глава «опись градоначальникам». из нее мы также узнаем о деяниях этих славных мужей на пользу отечеству и городу глупову. один из них прославился своими занятиями макаронами, другой «был росту трех аршин и трех вершков», третий умел летать и петь непристойные песни. и так далее. но всех градоначальников отличает чрезмерная жестокость (совершали походы против недоимщиков, секли безбожно, драли с глуповцев три шкуры). больше никаких благих дел за ними замечено не было. нужно также отметить, что почти все они умерли не своей смертью, кроме двоекурова, который был самым безобидным из всей описи. деяниям наиболее «» градоначальников посвящены отдельные главы «». так, дементию варламовичу брудастому посвящена глава «органчик». в описи его характеризуют так: «назначен был впопыхах и имел в голове некоторое особливое устройство, за что и прозван был «органчиком». это не мешало ему в порядок недоимки, запущенные его предшественником». в результате своей механической головы брудастый мог произносить всего два слова: «разорю! » и «не потерплю! ». впрочем, у градоначальников с человеческими головами словарный запас был не больше. эти два слова выражали принципы правления: ободрать как липку и чтобы никаких возмущений. но глуповцы, по своему добродушию и легкомыслию, ничего больше и не требовали. им только нужно было, чтобы начальник называл их «» и «братцами», ходил в красивом мундире и красиво говорил перед народом. глава заканчивается столкновением двух одинаковых органчиков. эта сцена символична: градоначальники как близнецы похожи друг на друга.

володимир короленко був видатним українським та російським письменником. він був гуманістом. у своїх творах митець ставив у центр людину, її переживання, проблеми та виклики. твір “сліпий музикант” є яскравим прикладом гуманізму автора. він змушує задуматись над сенсом життя.

читаючи оповідання, я усвідомив що людські можливості дуже широкі. весь світ відкритий перед нами. перед нами тисячі доріг, і тільки від нас залежить якою ми підемо і який цей шлях буде для нас. наше щастя залежить від нашого вибору, перед яким ми стикаємось кожного дня, кожної миті. навіть якщо доля існує, ми можемо її змінювати, кидати їй виклик. адже ми люди, найрозумніші створіння на планеті, створені творцем на його образ і подобу.

сила людини справді неоціненна. ми рідко про це задумуємось. лише коли нас чогось позбавляють, ми що втрачаємо, тоді ми чітко бачимо власні помилки та невикористані можливості. більшість з нас здорові, мають всі шанси стати великими людьми. але як бути людям у яких можливості менші за нас? це не означає що вони слабші й тому меншою мірою заслуговують на щастя. головний герой оповідання народжується незрячим. ми не зможемо ніколи зрозуміти як це насправді не бачити ніколи навколишнього світу. маленька людина, яка народилась формується під впливом навколишнього світу. природу, спостерігаючи за іншими людьми дитина як губка всмоктує інформацію, аналізує і робить висновки. це відбувається навіть на несвідомому рівні. але без органу зору все зовсім інакше.

незряча людина може тільки уявляти світ. він може бути настільки несхожим на реальний, що це просто нереально зараз нам усвідомити. але сила людини справді велична. адже навіть бувши позбавленим зору, вона може віднайти в собі сили жити, відчувати не гірше ніж зрячі. маленький петрусь натрапляти на труднощі почав дуже рано. спочатку його ростили в тепличних умовах, де він був в повній безпеці. живучи так, петрусь вважав що це і є весь світ. такий обмежений, такий комфортний і спокійний. але він дорослішав і світ навколо нього змінювався незалежно від його бажань.

перша зустріч з сім'єю ставрученків його потрясла. він відкрив для себе що існує якийсь інший світ, який вже не є такий комфортний і безпечний. це стало для нього великим потрясінням і внаслідок цього починає почувати себе самотнім. але петрусь не здався, він почав боротьбу за щастя з такою наснагою, що перемога стала неминучою. за мистецтва, талантів які в ньому ховались він досяг своєї мети. мене вразив цей твір. ми мусимо зрозуміти що життя це постійні прагнення і постійний шлях до мети. не треба відмовлятись від боротьби, а радо її прийняти й тоді щастя відкриється нам.