Рассказ: после -6 предложений как по вашему повлияло увиденное на отношение рассказчика к вареньке?

После того ужасного происшествие с отцом вареньки, у главного героя вспоминается все самое ужасное. как говорили на , что у вареньки и ее отца одна улыбка, те же сияющие глаза, когда он видел ее, он вспоминал ее отца. отец ассоциировался только с этим ужасным утром. главный герой не мог так жить, вечно жить в страхе. он все реже и реже стал ходит в варентке, ну а по ом любовь под утихла

самсон вырин - скромный, мягкий, душевный человек. он всегда заботился о проезжающих, понимал их нужды и при необходимости   давал лучших коней. если его   гость заболевал, то доктора тоже звал он.  

самсон умел любить и жить ради детей. дочка дуня была его гордостью, он   одевал ее, обувал, учил, покупал самые красивые вещи, гордился ее успехами  

самсон - терпеливый человек. он долго ждал, когда дуня вернется после отъезда с минским, часто думал о том, как встретится с нею в петербурге. он не был корыстолюбивым и приехал в   петербург только для того, чтобы встретиться   с родненькой и даже   брошенные вслед деньги потерял  

вырин   совершенно беззащитен перед подлостью, предательством, вероломством. он сломался после долгого молчания дочери и стал пить.  

у меня этот человек вызывает сочувствие, потому что он по своим душевным качествам гораздо лучше, чем его забывчивая дочь и   лживый минский (он притворился больным и увез дуню, потом не допускал ее встречи с отцом ).

Історія нашої рідної землі має багато славетних сторінок, адже україна колись була уособленням волі. ще у хіх столітті люди українці пам’ятали, що їх предками були козаки, люди, які не визнавали жодної влади, що намагалися нав’язати їм силою. вони самі обирали собі отаманів і гетьманів, самі вирішували, хто був достойний цього звання. слава про козацькі походи розійшлася далеко за межі країни. великий кобзар українського народу т. шевченко не міг спокійно спостерігати за тим, як його земляки гнулися у панському ярмі. своєю поемою «іван підкова» він намагався збудити свідомість українців і звернути увагу на ті часи, коли «в україні запорожці вміли панувати. панували, добували і славу, і волю». у своїй поемі т. шевченко не дуже дотримується історичної правди, бо відомостей про участь івана підкови у козацьких морських походах майже не збереглося. а сам іван, хоча й був деякий час ватажком запорізьких козаків, але потім перебрався до молдавії і очолив визвольну боротьбу молдавського народу проти місцевих феодалів і турецько-татарських загарбників. але для т. шевченка більш важливим було відтворення в образі славетного отамана найкращих рис українського козацтва, а його реальне існування та ім’я були не такими важливими. козаки, які відправлялися у далекі походи по чорному морю, безстрашно боролися і з морською стихією, і з турками. завзяття і мужності їм додавало те, що поруч з ними був їхній отаман, обраний козацькою спільнотою. цій людині вони повністю довіряли, довіряли навіть своє життя. їм не важливо було, куди вибиратися, адже їх отаман іван підкова «веде, куди знає». вони, не задумуючись, змінювали свій маршрут і погоджувалися, коли отаман, наприклад, вирішив відправитися у цар-град, а не до синопу. іван підкова користувався серед своїх побратимів непохитним авторитетом і для того, щоб віддати наказ, йому достатньо було підняти над головою шапку. після цього усі човни зупинялися і козаки уважно вислухували свого «батька отамана». саме такі отамани потрібні нашому народові й сьогодні. нам потрібні досвідчені, мудрі, спокійні лідери, які б вели нас до певної мети, а ми б довірливо йшли за ними і знали, що ватажки не помиляться і не зрадять. але, на жаль, деякі українці забувають про ті славні давні часи, коли наші предки були господарями на своїй землі, тому, мабуть і не мають гідних керівників. нагадуючи про це, т. шевченко прагнув збудити національну свідомість і спонукати людей знайти тих, хто зможе стати справжнім народним лідером.