Можно ли унизить человека добротой? аргументируйте ответ! не много, совсем чуть чуть, важно! ! "

Да можно, например сказать правду. сделать добрый поступок и сказать правду. но человеку эта правда может не понравится, иногда лучше и преувеличить.

возможно,безусловно. можно обидеть даже улыбкой, которую человек может не правильно расценить.

Кажуть, що перше справжнє знайомство людини з книгою відбувається завжди випадково, незважаючи на те, що в будинку, де він виховувався, можливо, є багато книжок. так сталося і зі мною. у моїх батьків велика бібліотека, але та книга, яка відкрила для мене світ художньої літератури, потрапила мені до рук випадково. я б сказав, навіть проти моєї волі. батьки виховували в мені повагу до книжок, але в мене воно так і не з’являлося. я любив вирізати з картону всякі фігурки і склеювати з них які-небудь композиції. одного разу я щось склеював і як преса використав першу-ліпшу на очі товсту книжку. коли це помітили батьки, вони мене пожурили і змусили поставити книжку на місце. я поклав книгу на стелаж навзнаки. батько зажадав, щоб я поставив її як годиться – до загального ряд. я вирішив, що наді мною просто знущаються, і надувся. тоді батько сказав мені, що, якщо б я знав, що в цій книзі написано, я би вів себе зовсім по-іншому. на щастя, я був цікавий. та ще батько підлив масла у вогонь, сказавши, що якщо б я опинився на безлюдному острові і мені попалася будь-яка книга, то вона б стала для мене дорожче всього на світі. ось таким простим шляхом я відкрив для себе книгу михайла булгакова “майстер і маргарита”. з першого прочитання я вловив в ній тільки барвисті картини дії і фантастичні моменти. потім я перечитував її ще кілька разів. і нарешті відкрив в романі булгакова щось глибоке, особисте та навіть інтимне для ‘своєї душі. тепер, коли я говорю про булгакова та його твори, то мимоволі говорю про себе. з російських письменників він мені найближча і буде мене все моє життя. назавжди запам’яталося мені відчуття гострої жалості – як при розставанні з дуже близькою людиною, коли я перевернув останню сторінку роману “майстер і маргарита”. мені здається, булгаков своїми творами відтворив власне життя в мріях і реальності. його доля як письменника була трагічна. але цьому виною, я вважаю, було не суспільство взагалі, а неспівзвучний письменника радянської епохи. булгаков не зміг і не захотів стати “радянським” письменником. це глибоко моральний вчинок людини, вчинок, гідний наслідування. свої, поки ще невеликі, проблеми я намагаюся вирішувати в ключі мого улюбленого письменника. терпінню і мужності також можна вчитися у булгакова. згадаймо, як письменник кінчає свій твір “життя пана де мольєра”: “і я, якому ніколи не судилося його побачити, посилаю йому свій прощальний привіт! ” ці слова письменника як би сказані їм про себе самого, про письменника, охарактеризовано їм так: “терпляче і самовіддано писав він все життя – і здебільшого в” стіл “, іноді, втім, не витримуючи, знищуючи рукописи, зовсім як його літературний герой, майстер в суворій шапочці, загнаний в божевільню дружними зусиллями критиків …” письменник булгаков своїм життям і творчествомдоказал мені, що справа, якій людина присвячує своє життя, існує в більш високому вимірі, ніж його особу. його життєве справа знаходиться в області ідей і духу. книга талановитого письменника здатна знайти життєву гармонію багатьом її читачам. до зустрічі з глибокою книгою, я вважаю, життя людини не має особливого сенсу. на тлі художнього досвіду книги, запала йому в душу, людина починає серйозно осмислювати своє життя. письменник як би говорить своєму читачеві: “ви народжені на землі, щоб виконати своє призначення”. отже, прочитання мною роману м. булгакова “майстер і маргарита” порушило в мені одного разу бажання пошукати ще більш глибокий зміст в нашій дійсності. я прочитав на сьогоднішній день майже всього булгакова і продовжую з задоволенням читати інші книги. час засилля масової інформації не може вплинути на мою любов.

Стихотворение начинается со строчки, в которой поэт заявляет, что ни о чем не жалеет. однако сам же себя и опровергает, так как это произведение пронизано грустью и осознанием того, что у автора нет возможности исправить собственные ошибки и хоть что-нибудь изменить. он не винит в этом себя либо других, а лишь констатирует факт, что «увяданья золотом охваченный, я не буду больше молодым». трактовать это фразу можно по-разному. однако, вероятнее всего, поэт имел ввиду то, что время менять что-то в своей жизни уже прошло. несмотря на очевидную молодость, к этому моменту сергей есенин является уже достаточно известным, состоявшимся поэтому. он познал вкус славы и боль разочарования. и, пройдя через непростые жизненные испытания, по собственному признанию, «скупее стал в желаньях». в своем восприятии жизни поэт весьма приблизился к лермонтовскому герою печорину, в душе которого безразличие и цинизм переплетаются с бессмысленным благородством. «ты теперь не так уж будешь биться, сердце, тронутое холодком», — эта фраза сергея есенина красноречиво свидетельствует о том, что поэт разочаровался во многих аспектах жизни, включая творчество, способность восторженно воспринимать окружающий мир и преклоняться перед женщинами. автор отмечает, что даже дух бродяги, присущий ему с рождения, все реже и реже заставляет своего обладателя совершать поступки, достойные истинного поэта. оглядываясь на свою недолгую жизнь, есенин пребывает в некотором недоумении и замешательстве, считая, что она больше напоминает сон либо мираж, сквозь который он «проскакал на розовом коне». и именно это полузабытое ощущение, вернуть которое поэт уже не в силах, заставляет его по-новому смотреть на собственную жизнь, утверждая, что молодость закончилась, а вместе с нею ушло то удивительное ощущение счастья и беззаботности, когда есенин принадлежал самому себе и был волен поступать так, как считает нужным. нет, поэта не гнетут обязательства и условности общества. более того, он прекрасно осознает, что «все мы в этом мире тленны». и понимание этой простой истины заставляет автора создателя за то, что ему даровано было «процвесть и умереть». последняя фраза стихотворения не только свидетельствует о том, что есенин судьбе за все, и, если бы была такая возможность, то свою жизнь он прожил бы точно так же. в финальной строчке стихотворения звучит предчувствие скорой гибели, которое оказалось пророческим. спустя 4 года он будет найден повешенным в номере ленинградской гостиницы «», и его смерть до сих пор овеяна тайной.