Сочинение по рассказу „ васюткино озеро” на тему „ тайга, наша кормилица, хлипких не любит.” по плану: 1. васютка главный герой рассказа. 2. становление характера васютки. 1)забота о рыбаках; 2)поведение васютки в лесу; 3)знание законов тайги. внимание к природе; 4)забота васютки об общем деле; 3. почему рыбаки назвали озеро именем мальчика?

васютке было 13 лет. он был сыном рыбака. вырос он рядом с тайгой, и любил туда ходить. в одни из школьных каникул, он заблудился и провел 5 дней. выжл         знаниям о правилах тайги. васютка был выносливым, он хорошо стрелял из ружья. войдя в лес он стал делать засечки на деревьях. вскоре васютка увидел глухаря и погнался за ним, забыв при этом, что может заблудиться. он потерял засечки на деревьях и не смог выбраться. он заблудился из-за нарушения правил тайги, но и выбрался им же. васютка ел орехи, у него были спички и он сумел приготовить птицу. он вспомнил все, что ему говорили отец и дедушка, и этому смог определить, где севе, а где юг, куда лучше лечь на ночь. через некоторое время васютка смог выбраться к озеру, в котором было полно рыбы, он запомнил это место и когда выбрался, рассказал все рыбакам, он позаботился об общем деле. рыбаки назвали это озеро имнем мальчика-это награда за его смелость, находчивость и вынослиасть.

это произведение и. а. бунина заставляет нас задуматься о смысле человеческой жизни, о том как легко совершить легкомысленный беспечный поступок и как трудно все вернуть назад. три человека у каждого свои мысли чувства и свое понимание возникшей ситуации.поступок жены я , так как любовь мужа
вошла у нее в привычку. ей хотелось осрых ощущений, любви как как она это называла. жена своего любовника любила, а он лишь позволял себя любить. играл с ней в любовь, не настаивая на расставании с мужем.и поощерял ее ложь. она эгоистична, лжива, труслива.из всех героев муж мне понравился больше
всего, несмотря на свою жесткость, самолюбие и чистолюбие. так как его любовь к ней и была настоящей.

єдине, до чого він прагне, це мати велике і велике багатство. здається абсурдом, що людина, яка володіє мільйонами, живе в бідності і, стягуючи по векселях, віддає перевагу ходити пішки, не наймаючи візника. але і ці вчинки обумовлені лише прагненням заощадити хоча б трохи грошей: живучи в
бідності, гобсек при своїх мільйонах сплачує податок сім франків. ведучи скромне, непомітне життя, здавалося б, нікому не шкодить і ні в що не втручається. але з тими деякими людьми, що звертаються до нього за , він настільки безпощадний, настільки глухий до всіх їхніх благань, що нагадує скоріше
якусь бездушну машину, ніж людину. гобсек не прагне зблизитися з жодною людиною, у нього немає друзів, єдині люди, із якими він зустрічається, це його партнери за професією. він знає, що в нього є спадкоємиця, унучата племінниця, але не хоче знайти її. він нічого не хоче знати про неї, тому що вона
— його спадкоємиця, а гобсеку тяжко думати про спадкоємців, бо він не може змиритися з тим, що коли-небудь помре і розстанеться зі своїм багатством. тому гобсек якнайменше витрачає свою життєву енергію, тому і не переживає, не співчуває людям, завжди залишається байдужим до навколишнього середовища.

гобсек уявляє, що тільки золото править світом. хоча образ гобсека і узагальнюючий, автор наділяє його і багатьма позитивними індивідуальними якостями. гобсек розумна, спостережлива, прониклива і вольова людина. у багатьох його судженнях ми бачимо позицію самого автора. так, він
вважає, що аристократ нічим не краще буржуа, але свої вади він приховує під маскою порядності і чесноти. і він жорстоко мститься їм, насолоджуючись своєю владою над ними, спостерігаючи, як вони плазують перед ним, коли не можуть заплатити по векселям. перетворившись в уособлення влади золота, гобсек
наприкінці життя стає жалюгідним і кумедним: у коморі гниють накопичені страви і дорогі предмети мистецтва, а він торгується з купцями заради кожної копійки, не поступаючись їм у ціні. вмирає гобсек, спрямувавши погляд на величезну купу золота у каміні. таким чином, гобсек до самого кінця
чіпляється за своє багатство.

турбота про гроші робить його цілком нелюдським: смерті дружини він боїться із-за можливості поділу майна. користуючись безмежною довірою дочки, змушує її відмовитися від спадщини. дружину і дочку він сприймає як частину своєї власності, тому його вражає те, що
євгенія посміла сама розпорядитися своїм золотом. гранде не може жити без золота і по ночах часто перераховує своє золото, заховане в кабінеті. особливо жадібність гранде показана в сцені його смерті: умираючи, він вириває з рук священика хрест.