Вкаком из произведений 20 века стихия жестокости, разрушения человеческой личности, её унижения и деградации отразились наиболее ярко?

маяковский "клоп"

блок "незнакомка" это некоторые..

 

 

Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу. дружня розмова про душевний світ                   розмова стосується лише людинолюбних душ, чесних станів і благословенних видів промислу, які не суперечать божому і людському законові, а плодоносний церкви, ясніше кажучи, суспільства, сад, як окремі частини годинниковий механізм.          мова моя тоді спокійніша, коли кожна людина не лише добра, але і споріднену собі всіма сторонами знаходить роботу. се і є бути щасливим, пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло і бути з ним у злагоді з загальною потребою. така потреба - се благодійство і послуга. не дивно, що в стародавніх римлян як потреба, так і благодійство означалося словом officium, тобто моральний обов'язок.         найдобріша людина тим неспокійніша і нещасніша, чим більшу посаду вона займає, але до неї не народжена. та й як їй не бути нещасною, коли загубила той скарб, що дорожчий за все на світі: "веселощі серця - життя для людини, і радість людська - є довгоденність" (сірах).         як же не згубити, коли замість добрих послуг лише ображає друзів і родичів, близьких і далеких, співвітчизників і чужоземців? як не ображати, коли вона суспільству приносить шкоду? як не зашкодити, коли погано виконувати обов'язки? як не буде погано, коли немає завзятості і невтомної праці? звідки ж з'явиться працелюбність, коли немає бажання і старанності? де ж візьмеш бажання без природи? природа - всьому початкова причина і рушійна сила. вона і є матір'ю бажання. бажання ж - започаткування, схильність і рух. бажання, за приказкою, сильніше неволі. воно прагне до праці і радіє з неї, як зі свого сина. праця - живий і невсипущий рух усієї машини, доки не довершиться справа, що сплітає творцеві своєму вінець радості. коротко кажучи, природа наснажує до діла і зміцнює до праці, роблячи її         скажу тобі: коли бажаєш, щоб син твій охоче й безпомилково виконував свої обов'язки, мусиш сприяти йому під час вибору звання, відповідно до його якостей. сто спорідненостей - сто звань, а всі почесні, як законні.         хіба не знаєш, що маєтність - від чесно виконаних обов'язків, а не обов'язки від маєтності залежать? чи не бачиш, що низьке звання часто віднаходить маєтність, а високе - губить?         не дивись, хто вище і хто нижче, хто видніше і незнатніше, багатше й убогіше, але дивись на те, що з тобою споріднене. вже ми казали, що без спорідненості все ні         коли володар маєтків живе щасливо, не тому він щасливий, що володіє ними: щастя до маєтків не прив'язане.         коли казати про володіння за спорідненістю, слід розуміти і види всіх зовнішностей. зовнішнє те, що лежить поза людиною: грунт, рід, чин тощо. шукай, що хочеш, але не загуби світу. шляхетний список лежить поза тобою, а ти поза ним цілком можеш бути щасливий. він без світу ніщо, а світ без нього - щось, без чого не можна бути щасливим і в едемськім раю.

Троекуров был богатым все его ценили и уважали с крестьянами и дворовыми обходился он строго и своенравно     сравнение троекурова и дубровского гениальность александра сергеевича пушкина, как прозаика, в предельно точном изображении среды, в которой разворачивается действие романа «дубровский». несколько действующих лиц произведения полное представление о дворянском сословии начала 18 века. место действия - российская провинция, где живут два бывших товарища по службе, кирила петрович троекуров и андрей гаврилович дубровский. в эти образы часто называют двуединством одного явления - поместный барин. действительно, ничего в мире не имеет однозначной оценки, как две стороны медали или хорошие и плохие качества одного человека. попробуем разобраться, что объединяет этих, разных дворян. оба, выходцы из старинных дворянских семей, андрей гаврилович с гордостью произносит: « я старинный дворянин». после начального обучения, юношами, попали на службу к государю, где имели приятельские отношения и были друзьями. после выхода в отставку они вернулись в свои родовые поместья и стали соседями. судьбы их тоже похожи: «оба женились по любви, оба скоро овдовели, у обоих оставалось по ребенку». в их нравах и интересах было много общего: « они сходствовали отчасти и в характерах и в наклонностях». что касается особенностей характера помещиков, то троекуров отличался «пылким нравом» и дубровский был необузданно спесив и вспыльчив. могущественный сосед отобрал его имение кистеневку, после нелепой ссоры, отсудил, используя лживые показания спицына, деньги и свое влияние на судей: «губернские чиновники трепетали при его имени».