Составьте план рассказа возвращение по платонову

1)вступление 2)вводная часть 3)сюжет   4)конец 5)мое мнение

Роман Сервантеса “Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі” вийшов в 1695 році в Іспанії. Головний герой книги – збіднілий дворянин, іспанський ідальго Дон Кіхот. Письменник описує героя свого твору як міцну, сильну, але напрочуд худорляву і високу за зростом людину, яка досить просто одягається в будні, а на свята наряджається у одяг з тонкого сукна з оксамитом.

Весь свій час Дон Кіхот проводив за читанням романів про лицарські подвиги і врешті-решт майже втратив від цього розум. Його захопила одна єдина думка – кинути усе і стати

справжнім мандрівним лицарем. Адже на реальний оточуючий світ від дивився поглядом лицарів минулих часів. Його ніхто не розумів, з нього жартували і сміялися.

Але Дон Кіхот, не зважаючи на усі свої дивацтва, вважав за обов’язок дотримуватися свого слова і дуже справедливо судив вчинки інших.

Слід сказати, що головний герой роману за своїм зовнішнім виглядом не дуже походив на лицаря. Та і його вірний зброєносець Санчо Панса, якого той узяв у подорож, був не дуже схожий на вірного помічника лицаря. Але незвичайними вони були тільки на вигляд, а у душі це були гідні люди, які прагнули відстоювати власну гідність

і гідність тих людей, які, на їх думку, були принижені чи ображені.

Роман Сервантеса майже одразу набув неабиякої популярності, ім’я головного героя стало прозивним, а з часом з’явився навіть термін “донкіхотство”.

Донкіхотство кожен розуміє по-своєму, його тлумачать по-різному, але більшість вважає, що це – відсутність почуття реальності, незвичайна поведінка людини, яка прагне боротися з тим чи іншим явищем, не розуміючи, що ця боротьба не принесе користі в кращому випадку, а в гіршому – може навіть нашкодити.

Але донкіхотство тим і корисне та важливе у будь-які часи, бо такі люди не бажають пристосовуватися до життя за умовами, за якими живуть інші, вони прагнуть змінити життя на краще і в чомусь його перетворити, вони щиро вірять у те, що зможуть це зробити без до інших, маючи лише особистий героїзм, нехай навіть збоку він виглядає комічно і смішно. “Дон Кіхоти” залишаються вірними піднесеній меті, скільки б вона не суперечила життєвій логіці і умовам життя.

Та як би там не було, але такі люди обов’язково потрібні, адже саме вони нагадують нам про вічні цінності, спонукають нас боротися за любов і свободу, бути простішими душею і вірити в здійснення будь-яких мрій. Якщо задуматися, то серед наших сучасників можна знайти багато Дон Кіхотів, людей, які усі свої сили і життя покладають на боротьбу за світлі ідеї, за краще життя суспільства та за кращі, добріші, щиріші відносини між людьми. І без них у сучасному світі не було б руху уперед, не було боротьби і великих прагнень, які нам сьогодні дуже потрібні.

Объяснение:

Лол ,два дня назад писали на эту тему .

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для класицизму важливим був принцип свободи вибору — необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних форм[1].



Готична церква Сен Есташ, Париж. Західний фасад в стилі класицизм 18 ст.(арх. П'єр-Луї Моро-Депрео)



Церква La Madeleine у Парижі

Витоки класицизму в літературіРедагувати

Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.

Визначальні риси класицизму:

раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);

наслідування зразків античного мистецтва;

нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон трьох єдностей (дії, часу й місця);

обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);

у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;

аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви;

встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).