Заранее . подскажите, какой материал по нужно знать на огэ?

Всё, что в пробниках было.

василь острозький був молодшим сином князя  костянтина острозького  (старший  —  ілля) від другого шлюбу з князівною олександрою  семенівною слуцькою. походив з роду  острозьких  — найбагатшого і найвпливовішого князівського роду тодішніх білорусі та україни  xvi  — початку  xvii століття. серед його предків генеалогічна традиція кінця  xvi  — початку  xvii століття  називає  руса  і давньоруських князів  —  рюрика,  володимира святославича,  ярослава мудрого  та  данила галицького.

після смерті батька в  1530  році виховувався матір'ю в  турові. молодим дістав гарну  освіту, про що свідчить його листування та промови в сенаті. після смерті в  1539  році старшого брата  іллі  вступив у багаторічну боротьбу за батьківську спадщину, що тривала аж до  1574  року.

з середини  1540-х років в офіційних документах василь острозький починає іменуватися батьковим ім'ям  — костянтин. залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, отримав у володіння величезні маєтності на  волині, київщині,  поділлі  та  галичині, які давали щорічно прибуток понад 1  мільйон злотих. костянтин василь острозький володів також значними земельними маєтками в  угорщині  та  чехії.

у 18 років (1543—1544) розпочав військову службу під керівництвом  маршалка  волинської землі князя  федора санґушка. політичну кар'єру почав  1550  року, отримавши від великого князя литовського посаду старости володимирського і маршалка волинського. найкращий захисник від татарських нападів після смерті батька[3].

в  1559  році к. в. острозький став  воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя україни. не прагнучи військової слави, проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях київщини та  брацлавщини, засновуючи нові  міста,  замки  та  слободи. економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко робить к. в. острозького «некоронованим королем русі»[4], що проводить відносно незалежну політику в руських землях. у  1560-х роках к. в. острозький виступав за рівноправне входження русі до складу державного утворення  речі посполитої.

1569  року став сенатором. був фактичним провідником русі-україни під час  люблінської унії  1569  року, підписав її[3].

1572  року згасла  династія  ягеллонів  — к. в. острозький в  1573—1574  роках був одним з можливих кандидатів на польський престол, чию кандидатуру підтримувала і  османська імперія  (цьому завадило те, що вважався «вождем схизматиків»), згодом і на московський  — після смерті останнього рюриковича царя  федора i івановича, в  1598  через спорідненість з московськими  рюриковичами.

в  1574  році переніс князівську резиденцію з  дубна  до  острога, де розпочалася перебудова  острозького замку  під керівництвом італійського архітектора  п'єтро сперендіо.

у  вересні  1574  року мав суперечку з  юрієм язловецьким[5].

1579  року замок і місто  чернігів  намагались здобути частини війська короля  стефана баторія  під командуванням князів к. в. острозького та  михайла вишневецького. взяти не змогли, тому підпалили[6].

15  (18) жовтня  1592  року отримав свідоцтво сейму щодо попередження ним урядників речі посполитої про упадок та руйнування укріплень  києва,  білої церкви, зокрема, що замки в містах знаходяться «у вкрай незадовільному стані»[7].

1594  року зять  христофор перун радзивілл  подав позов на нього від імені дружини та свого старшого сина через різні погляди на спадок, який задовільнив земський суд у  слонімі. перед її розглядом в  коронному трибуналі  24 серпня  1594  року уклав з тестем угоду, за якою радзивілли отримували, зокрема,  глуськ,  тернопіль, права на  копись[8].

у  латинській катедрі  тарнува  коштом князя к. в. острозького було встановлено наприкінці xvi  ст. виготовлений скульптором паллавіні надгробок батьку  янові-аморові  (верхній ярус) та сину  янові криштофові  (нижній) тарновським[9].

Еще больший интерес вызывала у жителей Кубани музыка, что было вполне естественно при сохранении глубоких певческих традиций у населения края. В каждой станичной школе пение было обязательным предметом, и почти в каждой православной церкви имелся свой церковный хор. Тридцать шесть воинских частей Кубанского казачьего войска имели оркест-I ры. С 1889 по 1895 г. в Екатеринодаре работал общественный кружок любителей музыки, но он не мог охватить всех желающих приобщиться к музыкальному искусству. Между тем многие родители стремились учить детей играть на музыкальных инструментах, но не хватало опытных учителей. Восполнить этот пробел, взялся известный общественный деятель.Кубани, любитель-музыкант, собиратель казачьих песен Аким Дмитриевич Биг-рай (1855-1909), В 1896 г. он организо-нал и возглавил кружок любителей музыки и драматического искусства. В 1899 г. направил обстоятельное письмо и главную дирекцию Императорского Русского музыкального общества в Петербурге с открыть в Екатеринодаре отделение этого Общества. В 1900 г. Екатеринодарское отделение ИРМО было открыто и начались занятия в музыкальных классах. Большую роль в пропаганде музыкального искусства играл уроженец станицы Старонижестеблиевской Григорий Митрофанович Концевич (1863-1937) — хормейстер, композитор и педагог. Он был хорошо знаком с такими выдающимися композиторами, как М. А. Балакирев (руководитель «Могучей кучки»), Н. А. Римский-Корсаков, А. К. Лядов и другие. С 1892 г. он возглавлял войсковой певческий хор Кубани, который по праву считался одним из лучших хоров в России.Для преподавателей начальных училищ он издал два учебных пособия по пению, подготовил семь сборников народных песен, бытовавших среди казаков.Развивалась музыкальная культура в горских аулах. Правда, некоторые национальные музыкальные инструменты начали исчезать из употребления. На смену им пришли русские фабричные музыкальные инструменты. Основными жанрами оставались танцевальная музыка и народные мелодии.