Отметь правельную запись выражения произведение чисел 208 и 56 уменьшить на сумму чисел 1729 и 843

208*56-(1729+843)
Вот

208×56-(1729+843)
ну и если пригодится
= 8233

История кино — это его развитие как вида искусства, как части мировой культуры. В начале его истории быстрое распространение проката опережало художественный уровень фильмов.

Время искусства кино пришло позднее.

Кинематография основала свой плацдарм сначала в развитых капиталистических странах. Неограниченными властителями были владельцы киностудий и кинотеатров, цель которых заключалась в получении большой прибыли. Одновременно вызревала эстетическая оппозиция — не стремление к прибылям по принципу «цель оправдывает средства» , а стремление создавать произведения искусства. После Октября возникла новая кинематографическая система — социалистическая.

В период после второй мировой войны на кинематографической карте мира сложились три основные разновидности: кино социалистических стран; кино развитых капиталистических стран; кино государств, освободившихся от колониальной зависимости, вступивших на путь самостоятельного развития.

Было бы наивным предполагать, что каждый из этих «материков» на кинематографической карте мира однороден. У каждого из них есть свои «горные вершины» и «низменности» , свои «неосвоенные, целинные земли» и свои «цветущие сады» . Скажем, в одной африканской стране в 60-е годы снимался первый национальный фильм, притом хроникальный, а в Индии существуют давние кинематографические традиции, разветвленная сеть киностудий, самое большое в мире количество производимых фильмов. Но повсюду в кино развивающихся стран испытывалось сильное влияние иностранных кино монополий и происходила неравная борьба за создание национальной кинематографии.

Неравномерность развития характерна и для капиталистического киноматерика. Кино США создало известный всему миру киногород Голливуд с его достижениями и противоречиями, а английское — захирело и в значительной степени зависит от финансирования киномонополиями США. В Италии после войны сложилось мощное антифашистское движение и как результат — демократическое направление в кинематографе — неореализм, оказавший влияние на многие кинематографии и сам испытавший влияние Эйзенштейна, Пудовкина, Вертова, а Голландия или Бельгия — все еще нечасто радуют зрителя высокими художественными достижениями.

Кино социалистических стран отличает единство идеологии, социальной практики, взглядов на роль искусства. Но в каждой социалистической стране есть свои национальные черты, общекультурные, демократические, народные традиции и кинематографический опыт. Художественная однородность ему противопоказана, поэтому, скажем, зритель может отличать своеобразие тем, характеров, сюжетов фильмов Венгрии и Польши, ГДР и Румынии, Болгарии и Чехословакии, Вьетнама и Монгольской Народной Республики, Югославии и Советского Союза.

Кроме того, киноискусство надо рассматривать в движении, в конкретной реальности. В последнее время свой расцвет переживает кино ГДР, Болгарии, Венгрии и других социалистических стран. Велико значение для мирового экрана югославской мультипликации, подкупает своими искренними, интересными фильмами молодое кино Вьетнама, Монголии — стран, не имеющих кинематографических традиций.

Как образовались киноматерики, как они связаны друг с другом, что их разделяет?

В рассматриваемом процессе развития кино важно понять его закономерности, смены художественных направлений.

Что и как их определяет?

Ко всем трудностям, которые испытывает художник в классовом обществе для выражения собственных взглядов на жизнь, добавляются еще специфически «иллюзионные» : нужны студии, аппаратура, пленка, деньги для съемок, для проката фильмов, а материальными средствами производства владеют, как известно, предприниматели. Эти трудности настолько значительны, что кажутся порой непреодолимыми.

И все же.. . Когда искусство кино становилось частью общедемократической борьбы против социального насилия и несправедливости, оно шаг за шагом отстаивало свои позиции.

Нові імена старих вулиц чув, вулицю козицького перейменували на вулицю симона петлюри! ? цю новину жваво обговорювали по рації міські таксисти.  утім, насправді, ніякого перейменування не було. просто дехто з вінничан цього хотів би. так само, як і перейменувати решту вулиць, які названі ще в радянські часи іменами, до яких сучасна історія дещо змінила своє ставлення.  як розповів заступник міського голови микола гунько, за період незалежності україни вже перейменовано 68 вулиць вінниці. наприклад, вулицю 9 січня — на архітектора артинова. що й казати, артинов набагато ближчий місту, як його перший архітектор, аніж дата історії, яку ще й не всі знають. про колишню радянську назву центральної вулиці міста соборної тепер вже й не згадують. а про те, що до 1910 року київська називалася малою соборною взагалі мало хто знає. утім, цього року перейменування вулиць у вінниці не буде. — звісно, певні зміни потрібні, — переконаний заступник мера микола гунько. – але зараз криза, а перейменування — дороге задоволення. тільки один аншлаг (табличка. — ред.) на будинок за докризовими цінами коштував 150 гривень. зараз всі 350. навіть якщо на вулиці тільки двадцять будинків, порахуйте ці якщо на вулиці якісь підприємстваустанови, їм треба документацію змінювати. та й вінничанам не завжди зручно з певних причин. брали кредити, наприклад, і при зміні адреси треба усі документи міняти. є ще й банальна звичка. якщо мешканці звикли називати свою вулицю так, будь-яке перейменування викличе у певної частини обурення. тим не менш, перейменовувати будуть. микола митрофанович гадає, що одна з перших на черзі на перейменування — вулиця карла маркса.  — я вважаю, потрібно проводити системну роботу з перейменування вулиць, — каже микола гунько. – якщо є можливість, повертатися до старої назви. якщо стара назва не влаштовує, наприклад, не пов’язана із вінницею, як от із соборною, яка раніше називалася миколаївський проспект, тоді шукати відомих людей, які на цій вулиці жили. наприклад, на вулиці володарського жив відомий художник альтман. утім, миколі митрофановичу, насправді, найбільше подобається, коли вулиці називаються, як в америці – цифрами. ніяких проблем немає, адже міняти своє ставлення до цифри сучасник не стане.  а от валентину фіщуку, головлікарю міської станції швидкої , для якої перейменування завжди проблеми, подобається, коли вулицю називають на честь історичного діяча. аби тільки не політичного, наголошує він. і наводить приклад – вулиця ширшова. петро ширшов був відомим дослідником льодовитого океану, здійснював численні експедиції також і під керівництвом папаніна, на честь якого теж названа одна з вулиць у вінниці. отже, називати вулиці на честь видатних історичних діячів – лікарів, дослідників, науковців, педагогів – це прекрасна практика, вважає валентин васильович. — такі назви вулиць мають і просвітницьку мету, — зазначає головлікар станції швидкої . – тож це краще, аніж цифри чи нейтральні сонячні. єдина вулиця у вінниці, якій точно перейменування не загрожує, розташована на старому місті й маловідома навіть таксистам – це вулиця добрих сусідів. хто може мати щось проти?