Львів (МФА: [ˈʎʋiu̯] ( прослухати)) — місто обласного значення в Україні, адміністративний центр Львівської області, національно-культурний та освітньо-науковий осередок країни, великий промисловий центр і транспортний вузол, вважається столицею Галичини та центром Західної України. За кількістю населення — сьоме місто країни (станом на 1 січня 2020 року у Львові проживали 724 314 осіб[1]). Центр Львівської агломерації з населенням понад 1 млн осіб.[джерело?]
Львів було засновано королем Данилом приблизно у 1231—1235 роках (перша згадка від 1256 року). Близько 1272 року місто стало столицею Королівства Русі (Галицько-Волинського князівства). Невдовзі після смерті князя Юрія II Львів на понад чотири століття опинився під владою Королівства Польського. 1356 року місто отримало Маґдебурзьке право; в добу Середньовіччя Львів був важливим торговельним центром. За австрійського панування місто стало осередком українського та польського національно-визвольних рухів. Після розпаду Австро-Угорщини восени 1918 року Львів деякий час був столицею Західноукраїнської Народної Республіки, але після українсько-польської битви за місто в листопаді 1918 перейшов до Польщі, що в 1922-23 було визнано міжнародними пактами та угодами. Під час Другої світової війни місто захопив Радянський Союз, а згодом — Німеччина. Після війни було юридично закріплено ялтинську угоду 1945, за якою Східна Галичина і зокрема Львів лишався у складі Української РСР. 1946 року між Польщею та УРСР відбувся обмін населення, який разом із наслідками війни суттєво вплинув на населення Львова. Після 1991 року Львів у складі України.
Історичний центр Львова занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У місті розташована найбільша кількість пам'яток архітектури в Україні[2]. У 2009 році Львову надано звання Культурної столиці України[3]. Місто періодично посідає чільні місця в рейтингах туристичної та інвестиційної привабливості[4][5][6].
Yevgenii_Gurtovaya1532
26.01.2023
Описание религиозной жизни России, наверное, следует начать с принятия на Руси христианства. Это случилось в 988 году. Политическая обстановка того времени требовала для выживания государства принятия того или иного вероисповедания, причем вероисповедания соседей, которые и становились союзниками. Предложений было много, но всерьез пришлось выбирать между двумя: принятие православия, и дальнейшая ориентация на Византию или принятие католической веры и ориентация на Западную Европу. Как известно, князь Владимир выбрал православие, наверное, в силу того, что греки Руси никак не угрожали, скорее наоборот, а вот в западноевропейской политике и тогда (и сейчас) занимал видную роль "Дранг Нах Остен" поход на Восток, с крестом и мечом. Если бы тогда была принята латинская вера (т. е. католичество) , то Русь как самостоятельное государство перестала бы существовать.
Русь, приняв христианство, еще долго оставалась под властью языческих воззрений, которые включились в православное вероучение. Вместе с византийским вариантом христианства была воспринята и идея подчиненности церкви светским правителям.
Православная церковь не дала ра Русской державе в период феодальной раздробленности и монголо-татарского ига.
Ведь тогда Русь представляла собой скопление мелких княжеств, постоянно враждовавших между собой. Но церковь была одна, подчиняющаяся одному митрополиту Всея Руси. Митрополия находилась до 1300 г. в Киеве, затем некоторое время - во Владимире, затем в Москве. Именно поддержка церкви позволила начать процесс объединения русских земель вокруг Москвы в 14 веке.
Формирование государственности на Руси шло в направлении к сильной центральной светской власти. Церковь постепенно теряла функции непосредственного управления. Эпизодические попытки православной церкви усилить свое влияние на государственную власть успеха не имели. Приоритет государственной власти над церковной и определение статуса православной церкви как государственной религии получили правовое закрепление в Соборном уложении 1649 г.
В XVII веке вновь обостряется борьба "священства" и "царства", но произошедший церковный раскол позволил царской власти взять контроль над церковью под предлогом защиты "правой веры".
При Петре I была создана государственная система управления, упразднено патриаршество, и даже тайна исповеди была включена в систему государственной политики.
Согласно "Своду законов Российской империи" все религии на территории страны делились на три группы: государственную (православное вероисповедание) , терпимые (староверы, инославные, т. е. христианские неправославные, ислам, иудаизм, буддизм, идолопоклонничество и т. д. ) , и нетерпимые (различные секты) . Запрещенные секты в России (конец 19 века) : молокане, хлысты, духоборцы, жидовствующие, адвентисты 7-го дня и др.
Не исповедывать какое-либо вероучение вообще запрещалось до начала прихода к власти большевиков. Распространение атеистических взглядов подвергалось уголовному преследованию.
Временное правительство, придя к власти, отменило все сословные, религиозные и национальные ограничения.
Православная религия была заменена на коммунистическую. Коммунистическая идеология СССР имела массу признаков религии: своего бога и его сподвижников, мучеников, святых и святыни; рай и ад (на земле) , и другое. И когда несколько лет назад была разрушена вера в В. И. Ленина, т. е. с метафизической точки зрения, Ленин остался без энергетической подпитки, вся советская магическая система рухнула.
В настоящее время по конституции 1993 года (глава 2, статьи 14-19) Российская Федерация является светским государством, в котором никакая религия не может устанавливаться в качестве государственной или обязательной. Религиозные объединения отделены от государства и равны перед законом.
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
На шахівниці розмістіть туру і найбільшу кількість коней так, щоб жодна фігура не била іншу
u
Пошаговое объяснение:
Львів (МФА: [ˈʎʋiu̯] ( прослухати)) — місто обласного значення в Україні, адміністративний центр Львівської області, національно-культурний та освітньо-науковий осередок країни, великий промисловий центр і транспортний вузол, вважається столицею Галичини та центром Західної України. За кількістю населення — сьоме місто країни (станом на 1 січня 2020 року у Львові проживали 724 314 осіб[1]). Центр Львівської агломерації з населенням понад 1 млн осіб.[джерело?]
Львів було засновано королем Данилом приблизно у 1231—1235 роках (перша згадка від 1256 року). Близько 1272 року місто стало столицею Королівства Русі (Галицько-Волинського князівства). Невдовзі після смерті князя Юрія II Львів на понад чотири століття опинився під владою Королівства Польського. 1356 року місто отримало Маґдебурзьке право; в добу Середньовіччя Львів був важливим торговельним центром. За австрійського панування місто стало осередком українського та польського національно-визвольних рухів. Після розпаду Австро-Угорщини восени 1918 року Львів деякий час був столицею Західноукраїнської Народної Республіки, але після українсько-польської битви за місто в листопаді 1918 перейшов до Польщі, що в 1922-23 було визнано міжнародними пактами та угодами. Під час Другої світової війни місто захопив Радянський Союз, а згодом — Німеччина. Після війни було юридично закріплено ялтинську угоду 1945, за якою Східна Галичина і зокрема Львів лишався у складі Української РСР. 1946 року між Польщею та УРСР відбувся обмін населення, який разом із наслідками війни суттєво вплинув на населення Львова. Після 1991 року Львів у складі України.
Історичний центр Львова занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У місті розташована найбільша кількість пам'яток архітектури в Україні[2]. У 2009 році Львову надано звання Культурної столиці України[3]. Місто періодично посідає чільні місця в рейтингах туристичної та інвестиційної привабливості[4][5][6].