При изображении пейзажа, чтобы передать используют правила линейной и воздушной перспективы, как это изображается на плоскости листа?

Изобразительное искажение пропорций и формы реальных тел при их визуальном восприятии. Например, два параллельных рельса кажутся сходящимися в точку схода (точка на горизонте).

изображения объемных тел, передающий их собственную пространственную структуру и расположение в пространстве. В изобразительном искусстве возможно различное применение перспективы, которая используется как одно из художественных средств, усиливающих выразительность образов.

Объяснение:

Вечер був тихим і теплим. Зорі були яскраві, а місяця зовсім не було видно. У такі ось миті зовсім не разраховуєшь  на якісь несподіванки. Тим паче на неприємні. Думаєш про все одразу і в одночас ні прощо. Зовсім не хотілось навіть подумки повертатись до цих шкільних неприємностей. У школі цього останнього перед канікулами морок тиждня оголосил ярморок. Нічого кращого от детективного розслідування вони придумати не змогли. А, власне, ідея-то гарна. Відчути себе слідчим, позмагатися з реальними людьми. Можливо, вдасться зарекомендувати себе в новому колективі. Не те щоб дуже хотілося, але... Непогано було б розставити крапки над і на прикінці навчального року. Якраз чудова нагода поміркувати.

Вбито трьох, директор щник, десятикласники щось задумали. До речі загиблі моглиб поводитись якось тихіше, а не влаштовувати цирк у Їдальни. Так, не відволікаємось. Навіщо вбивати пана N. Більшість делетантів підозрюють А. Я теж на ньго думав спочатку. Наіграна сцена сварки на мойданчику, його зникнення... Але не збігається щось. Що? За сценарною характеристикою він не палка людина, до того ж розумна та раціональна. Що ще?  Не надто ємоційна. Так. У спланованому вбистві сенсу немає. Мативу теж. Отже за цими та іншими показниками А скоїв ненавмисне вбивство у стані афетку. Щось не так. Все ж таки не так. Хіба, враховуючи його сценарну характеристику він би втік. Не схоже. Мислемо від зворотнього. А - не вбивця. Що ж сталось тоді. Пригадуємо всі обставини. Сварка була -це факт. І зустріч один на один у кабінеті теж. А останній бачив пана N живим. Можливо він дійсно поранив йонго. Алеж удар повинен був пом"якшити замисник, у який було воткнуто ножа. Якщо той удар і був причиною смерті N, то А обладає не аби якою фізичною силою. Це не так. Висновок: А дійсно поранив N у груди і зник (як і чому - покищо не важливо), але Т все ще був живим. То чому ж він не відгукнувся, коли ми стукали в двер? Чи він відгукнувся? Двері було замкнено з середени. Він хотів відчинити нам але ми вибили двері, натиснувши таким чином на рукять ножа. Ні. я кілька разів оглядав кабінет - на дверях жодних слідов. Мала б зостатися вм"ятина.  Може це недочот постанови? Декарації підвли. Все ж шкільні масштаби... Хоча. Вбитий пан  N вже вийшовши із образу пообідав в їдальні у всі на увазі, але, коли я з Сашою був на кухні, куди, до речи тим чи іньшим чином, відправляли усіх детективів, то бачив неприбрану тарілку з обідом, де була нетронута морква, яку пан N не їсть. На цей факт нашу увагу навмисно акцентуваоли і не раз. Тобдо пан N жив! Але як же усе іньше. Забагато думок на согодні. Завтра буде новий день. Я доведу цю справу до кінця. А зараз... зараз треба побути наодинці з зорями. Ох уж мені ці зорі...

Объяснение:

Литература стала тем, что давало надежду людям, давало силы бороться дальше и идти до конца. Именно в этом и определялась цель данного вида искусства.

С первых дней фронта писатели говорили об ответственности за судьбу России, о тех страданиях и лишениях, которые терпели люди. Многие писатели уходили на фронт корреспондентами. В то же время неоспоримым было одно – беспрепятственная вера в победу, которую ничто не могло сломить.

Призыв искоренить «проклятого зверя, вставшего над Европой и замахнувшегося на твое будущее» мы слышим в стихах-воззваниях «К оружью, патриот!» П. Комарова, «Слушай, Отчизна», «Бей врага!» В. Инбер И. Авраменко, в очерках Л. Леонова «Слава России».Война заставляла задуматься не только о настоящих проблемах, но и об истории России. Именно в это время появляются работы А. Толстого «Родина», «Петр Первый», повесть «Иван Грозный», а также «Великий государь», пьеса В. Соловьева .

Появилось такое понятие, как произведение, написанное «По горячим следам». То есть буквально вчера вечером написанное стихотворение, очерк или рассказ, сегодня мог появиться в печати. Большую роль играла публицистика, так как благодаря ей виделась возможность задеть патриотические чувства русских людей. Как говорил А. Толстой, литература стала «голосом русского народа».

Стихотворениям о войне уделялось то же внимание, что и обычным политическим или светским новостям. Печать регулярно публиковала отрывки из творчества советских поэтов.Неоспоримым вкладом в общую копилку стало творчество А. Твардовского. Конечно, самое известное из его произведений – поэма «Василий Теркин» стало некой иллюстрацией жизни русского солдата. Она глубоко раскрывала характерные черты советского воина, за что и стала горячо любимой в народе.

Твардовский А. Т.В «Балладе о товарище» поэт писал: «Своя беда не в счет». Эта строчка наглядно раскрывает нам те патриотические порывы, благодаря которым люди не сдавались. Они были готовы перетерпеть многое. Главное – знать, что они борются за победу. И даже если ее цена будет слишком высока. На митинге советских писателей прозвучало обещание «весь свой опыт и талант, всю свою кровь, если это понадобится, отдать делу священной народной войны против врагов нашей Родины». Более половины из них открыто ушли на фронт воевать с врагом. Многие из них, в том числе, А. Гайдар, Е. Петров, Ю. Крымов, М. Джалиль, так и не вернулись.

Многие произведения советских писателей печатались в главной газете СССР на тот момент – «Красная звезда». Там публиковалось творчество В. В. Вишневского, К. М. Симонова, А. П. Платонова, В. С. Гроссман.

Большую роль играет во время войны и творчество К.М. Симонова. Это и стихотворения «Сороковые», «Если дорог тебе твой дом», «У огня», «Смерть друга», «Мы не увидимся с тобой». Спустя некоторое время после второй мировой был написан первый роман Константина Михайловича «Товарищи по оружию». Свет он увидел в 1952 году.