50 ! практична робота.участь у громадському житті й відпочинок учнів навчального закладу8-10 речень)

у 1869 році він захищає магістерську дисертацію «вопрос об значений римской й тацит», де розглядає соціально-політичні теорії суспільства, передусім гегеля і гердера. відтак, згадує при цьому ім'я забороненого чернишевського, підстави своїм противникам зачислити себе в ряди соціалістів. конкретний же аналіз історіографії риму, а також давньої греції в іншій праці - «очерк в древней греции» («университетские известия». 1868. №1) дозволяв драгоманову твердити про відносну автономність політичних і культурних ідей, які можуть випереджати реальні соціальні відношення в тій чи іншій країні. в останній праці він писав, що іноді «личные идеи й свойства отличаются наименьшей зависимостью от общего настроения й наибольшим произволом» (с, 2). тут і в подібних випадках бачимо філософсько-історичну спробу обгрунтувати теорію історичного процесу, пов'язаного не лише зі зміною виробничих відносин, продуктивних сил, засобів виробництва, а й із виявленням у ньому міри людської свободи. відзначаючи позитивістський і раціоналістичний склад мислення драгоманова, б. кістяківський наголошував на тому, що це «не помешало ему возвыситься до признания высшей ценностью личность и, что еще важнее, до более углубленного понимания идеи личности, выразившегося в признаний ценных свойств, присущих личности, и за каждой культурно-определяющейся народностью» (кистяковский б. его политические взгляды, деятельность и жизнь // драгоманов м.п. политические сочинения. т. 1. с. x). ідея прогресу як результату історичного перебігу подій і як його внутрішньої сутності стане наріжним каменем історіософських і культурософських побудов драгоманова.

важливо підкреслити, що, будучи прихильником теорії о. конта, г. спенсера, п.ж. прудона, вчений нерідко виривався за рамки позитивістського вчення. його приваблює аналіз не тільки співвідношення соціальних сил, а й весь соціальний світ людини. тут ще нема, зрозуміло, детального розгляду суспільства як цілісного живого організму, де постійно взаємодіють економіка, політика, соціальні відносини, духовна культура, де кожен елемент виступає як частина системного цілого, але і в працях «государственные реформи диоклетиана й константина великого», «о состоянии женщины в первом веке римской империи», «вопрос об значений римской и тацит», «положение и науки древней » помітне прагнення історика до комплексного аналізу.

один із найретельніших дослідників спадщини м. драгоманова і. с. романченко справедливо вбачав силу історичного методу драгоманова в тому, що вчений і публіцист «умів бачити загальне і осібне, національне і загальнолюдське, індивідуальне і суспільне в їх тісному взаємозв'язку, в єдності конкретного історичного процесу».

драгоманов бере активну участь у громадському житті наддніпрянської україни 1873-1875 гр. це і викладацька робота, і діяльність у київській громаді. фактично він сам редагує газету «киевский телеграф», у якій співробітничали п. житецький, п. чубинський, с. подолинський та ін., налагоджує стосунки з російськими народниками а. желябовим, о. дейчем, я. стефановичем, збирає кошти для повстанців проти турецького гніту в герцеговину не полишає, однак, і дослідницької роботи. виходить його спільна з в. антоновичем праця « песни народа», яку вони почали писати ще 1869 р., « народные предания й рассказы», «про українських козаків, татар і турків» та ін. обстоюючи думку, що вирішальна роль в історії належить народним масам, він досліджує відтворення історичних подій у народній творчості, а також зміни в менталітеті простих людей.

чимало сил драгоманов доклав (і в цьому велика його заслуга перед україною) до налагодження зв'язків між українським рухом у наддніпрянщині й на західноукраїнських землях. у галичині, що була тоді під владою австро-угорщини, жилося вільніше, ніж у російській імперії, тому там зосередилася та велика культурна праця, яка згодом принесла відродження всьому українському народові. тож недарма галичину називали «українським п'ємонтом» (у 1859-1860 рр. навколо п'ємонта відбулося об'єднання італії).

драгоманов активно співробітничав з і. франком, о. терлецьким, в. навроцьким та іншими молодими галицькими діячами. його статті друкувалися в газетах і журналах «правда», «діло», «друг», «громадський друг». 1873 р. на організаційній нараді з нагоди заснування наукового товариства ім.

В области оперы в особенности значительны достижения Моцарта и Бетховена (Гайдн уделял опере меньшее внимание). Новые оперные формы складывались в творчестве Моцарта с большой постепенностью, на основе усвоения опыта предшественников (итал. опера-сериа и опера-буффа, в особенности поздненеаполитанские её разновидности, нем. зингшпиль, "реформаторские" оперы Глюка). Три значительнейшие оперы Моцарта - "Свадьба Фигаро", "Дон Жуан" и "Волшебная флейта" - заложили основы разл. типов классич. оперы - реалистич. комедии, характеризующейся острым философско-психологич. конфликтом, комедии-драмы ("Dramma giocosa", как назвал "Дон Жуана" сам Моцарт) и поэтичной нар. муз. сказки. Оперы эти отличают глубокий реализм, тонкая индивид. обрисовка персонажей, выступающих в сложных взаимоотношениях, подлинная муз. драматургия, пронизывающая всё действие, органич. соединение различных, казалось бы противостоящих друг другу начал - серьёзного, возвышенного и весёлого, комического. Хотя первые две из этих опер были написаны на итал. либретто, они были обращены к австр. и нем. слушателю и составили важнейшие этапы развития нем. нац. оперы. Бетховен в своём "Фиделио" создал своеобразный тип возвышенной революционно-героич. оперы, обобщив и переосмыслив опыт Глюка и "оперы времён Великой франц. революции.

Объяснение:Музыкальный материал:

П. Чайковский. Увертюра-фантазия «Ромео и Джульетта» (слушание);

Ю. Визбор. «Ты у меня одна» (пение).

Характеристика видов деятельности:

Оценивать музыкальные произведения с позиции красоты и правды.

Воспринимать и оценивать музыкальные произведения с точки зрения единства содержания и формы.

Выявлять круг музыкальных образов в музыкальном произведении.

Рассуждать о яркости и контрастности образов в музыке.

Воспринимать особенности интонационного и драматургического развития в произведениях сложных форм.

Исследовать многообразие форм построения музыкальных произведений (сонатная форма).

Понимать характерные особенности музыкального языка.

Узнавать по характерным признакам (интонации, мелодии, гармонии, фактуре, динамике) музыку отдельных выдающихся композиторов (П. Чайковского).

Два чувства дивно близки нам -

В них обретает сердце пищу:

Любовь к родному пепелищу,

Любовь к отеческим гробам…

(А. Пушкин)

Это чудесные строки Пушкина, так много открывшего в русской жизни и русской душе.

Святость традиции, верность традиции... Эта тема также находится в ряду вечных тем искусства.

У Пушкина традиция - не мёртвая тень отживших веков, но «животворящая святыня», предмет бесконечной сыновней любви и благодарности. Не только в приведённом отрывке из стихотворения, но во всём его творчестве, любовь и уважение к утверждается как единственный залог счастья и благополучия.