Дать характеристику оперы "князь игорь" 1) место оперы в творчестве, значение 2) создания, сценическая судьба 3) сюжет (кратко)

«Князь Игорь» — опера русского композитора А. П. Бородина в четырёх действиях с прологом. Источником для либретто, написанного самим автором при участии В. В. Стасова, послужил замечательный памятник древнерусской литературы «Слово о полку Игореве», рассказывающий о неудачном походе князя Игоря против половцев.Премьера оперы состоялась 23 октября (4 ноября) 1890 г. в петербургском Мариинском театре.

История создания : 18 апреля 1869 г. на музыкальном вечере у Л. И. Шестаковой В. В. Стасов предложил композитору в качестве оперного сюжета «Слово о полку Игореве». А. П. Бородин с интересом взялся за работу, побывал в окрестностях Путивля, изучал исторические и музыкальные источники, связанные с описываемым временем. Опера писалась в течение 18 лет, но в 1887 г. композитор скончался, и опера осталась неоконченной. По записям А. П. Бородина работу завершили А. К. Глазунов и Н. А. Римский-Корсаков. А. К. Глазунов по памяти восстановил увертюру, которую он слышал в авторском исполнении на фортепиано, закончил и оркестровал третье действие. Н. А. Римский-Корсаков оркестровал пролог, первое, второе и четвёртое действия и половецкий марш. 
«Слово о полку Игореве» повествует о походе князя Новгород-Северского Игоря Святославича на половцев. Из тщеславия он захотел добиться победы без других князей и потерпел поражение. Осуждая междоусобные распри, неизвестный создатель поэмы страстно призывал русских князей к единению. Композитор подчеркнул в опере не столько политическую направленность «Слова», сколько его народно-эпические черты. Игорь в опере близок по духу к образам былинных богатырей.
Чтобы оттенить облик Игоря, Бородин по совету Стасова противопоставил ему фигуру князя Галицкого, олицетворяющего собой стихию княжеских раздоров.
«Князь Игорь» — народно-эпическая опера. Сам композитор указывал на ее близость к глинкинскому «Руслану». Эпический склад «Игоря» проявляется в богатырских музыкальных образах, в масштабности форм, в неторопливом, как в былинах, течении действия.
Все поразительно в «Князе Игоре». Во-первых, конечно же, гениальная музыка. Во-вторых, то, что опера сочинена человеком, профессиональным занятием которого была не музыка, а химия (А. П. Бородин был академиком-химиком). В-третьих, многое в опере, хотя и было сочинено Бородиным, но не было им записано и оркестровано; оперу завершили друзья композитора — Н. А. Римский-Корсаков, А. К. Глазунов и А. К. Лядов (М. П. Беляев, первый издатель «Князя Игоря», извещает в своем предисловии: «Оставшаяся неоконченной, по смерти автора, опера «Князь Игорь» закончена Н. А. Римским-Корсаковым и А. К. Глазуновым...») Увертюра, хотя и была сочинена А. П. Бородиным, но не была им положена на бумагу. Записана же она, закончена и оркестрована после его смерти и по памяти А. К. Глазуновым, слышавшим ее много раз в исполнении на фортепиано самого автора. В-четвертых, все эти композиторы часто работали в таком тесном контакте друг с другом, что почти невозможно определить, что в «Князе Игоре» написано одной рукой, а что — другой; иными словами, музыкальный стиль оперы представляет нечто художественно абсолютно цельное. При этом необходимо подчеркнуть, что «Князь Игорь» - полностью опера А. Бородина.

В останній чверті минулого століття на культурному обрії України замайоріла досі побачена «зірка» — фольк-опера «Цвіт папороті» Євгена Станковича. Саме цей твір започаткував нову добу в музично-театральному мистецтві. Адже до того часу в Україні не існувало такого музичного жанру, який ґрунтувався би виключно на українському фольклорі: історичних нарисах, народних звичаях, прикметах, фантазіях тощо. Митець по-новаторськи поєднав у своєму творі звучания оркестру із самобутнім співом народного хору, традиційний фольклор — із сучасними засобами виразності, зокрема авангардними. «Цвіт папороті» особливий ще й тим, що композитор увів до складу симфонічного оркестру народні інструменти.

В основі фольк-опери — літературні твори Миколи Гоголя, національний фольклор, героїчний епос, народні обряди та пісні, легенди. Лібрето написав А. Стельмашенко, а декорації до фольк-опери створив український художник Є. Лисик. З політичних причин у 1979 р. прем’єра не відбулася, а декорації було знищено.

7klas.files/image043.jpg

Г. Семирадський. Ніч напередодні Івана Купала

У фольк-оперi «Цвіт папороті» немає наскрізного сюжету, звичного для жанру опери монологів, арій, дуетів. Твір складається з трьох дій: у першій змальовуються картини із життя Запорозької Січі; у другій розкриваються особливості народного побуту — сцени на свято Купала; зміст третьої — прославляння подвигів, здійснення народними героями заради Батьківщини.

МУЗИЧНИЙ КАЛЕЙДОСКОП

У другій дії фольк-опери «Цвіт папороті» відображене народне життя з усіх його проявах: світлих і радісних, суворих і трагічних. Поряд із реальними святковими обрядами на Івана Купала зображено й фантастичні образи, зокрема русалок.

У сцені «Русалчині купала» оркестрове звучання незвичайними поєднується з голосами хору — шепотом, зойками, зітханнями, — усе це створює таємничу атмосферу. На цьому тлі звучить соло русалки — пісня про загублену дівочу долю «Ой, глибокий колодязю».

Але в печальний спів, наче вихор, уривається купальський шабаш відьом. Виразна, пластична мелодія змінюється вигуками, завиваннями. Кульмінацією шабашу стає фантастична «Фуга нечисті».

У ній майже відсутні мелодії, оскільки головна тема фуги — скоромовка, що промовляється з «жорстокістю» (авторська вказівка).

Коли опівночі зацвітає папороть, шабаш раптово обривається, і все навкруги завмирає. Звучить акапельний спів хору, якому акомпанує лише записана на плівку «музика лісу» — шум листя, пташине щебетання тощо.

Календарно-обрядові пісні — це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ці пісні тісно зв'язані з язичницькими віруваннями. Слов'яни вірили в сили природи, в духів природи та вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути на них та примусити їх діяти в бажаному напрямку. Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні обрядові (календарно-обрядові) пісні. Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті. Наприклад: на сільських майданах і галявинах співали веснянки і гаївки, під час Зелених свят — русальні пісні, на Івана Купала — купальські пісні. По закінченню жнив, люди співали жниварські пісні, славлячи землю за те, що дала їм гарний урожай. Під час зимового сонцестояння виконували сонцесяйні пісні.