Что в древнего человека около 60000 лет назад определило появление и развитие у него муз

Появление и развитие музыкальных у древнего человека определило формирование у него подъязычной кости, благодаря которой он подражал голосам животных и птиц (в т.ч. во время охоты). Антропологами установлено, что подъязычная кость у древнего человека сформировалась около шестидесяти тысяч лет назад, и поскольку считается, что первым музыкальным инструментом является именно человеческий голос, именно эта дата является отправной точкой в истории музыки.

окументальне кіно — жанр кінематографа. Документальним називається фільм, в основу якого лягли зйомки справжніх подій і осіб. Реконструкції справжніх подій не ставляться до документального кіно. Перші документальні зйомки були зроблені ще при зародженні кінематографа.

Темою для документальних фільмів найчастіше стають цікаві події, культурні явища, наукові факти й гіпотези, а також знамениті персони й співтовариства. Майстри цього виду кинотворчості нерідко піднімалися до серйозних філософських узагальнень у своїх добутках. У цей час документальне кіно міцно ввійшло в кіномистецтво всього миру.

Знамениті документальні кінофільми "Параджанов: Остання весна" (Вірменія — США, 1992) "Замах на Росію" (Франція, 2000) "Боулінг для Колумбины" (США, 2002) "Фаренгейт 9/11" (США, 2004) "Подвійна порція" (США, 2004).

Знамениті радянські й російські документальні фільми "Повість про нафтовиків Каспію" (СРСР, 1953) "Звичайний фашизм" (СРСР, 1966) "Велика Вітчизняна" (СРСР, 1979; 20 серій; у США йшов за назвою "Невідома війна") "Легко чи бути молодим?" (СРСР, 1987).

Знамениті режисери документальних фільмів Флаэрти, Роберт (США) Ивенс, Джорис (Голландія) Грирсон, Джон (Великобританія) Мур, Майкл (США) Разом з тим, слід зазначити, що сам термін "документальне кіно" ставиться багатьма сучасними кінознавцями й кінокритиками під сумнів. Справа в тому, що на думку багатьох режисерів, будь-яка людина побачивши камери тією чи іншою мірою починає грати, виконувати якусь роль, поводитися неприродно — і в підсумку кінофільм стає в певній мері постановочним. Тому багато експертів взагалі заперечують наявність документального кіно, уважаючи його лише піджанром художнього кіно.

А дійсно документальними фільмами ці експерти вважають лише фільми, від початку до кінця зняті схованої камерою. Таке кіно, зняте схованої камерою, вони називають істинно документальне кіно. "Істинно документальне кіно" є із сучасного кіномистецтва й викликає зараз жвавий інтерес киноманов.

На перший погляд, короткометражне кіно відрізняється від повнометражного тільки невеликою тривалістю фільму (в основному 15—20 мінут). Але так здається тільки на перший погляд, адже у вузькі тимчасові рамки короткометражного фільму потрібно вмістити весь спектр глядацьких переживань, який існує в кіно повнометражному. Тому короткометражне кіно є, з художньої точки зору, зовсім окремим видом кіномистецтва й окремим видом кінематографічної творчості. Його ще іноді називають "киноминиатюрой".

Освітні фільми Ще одна категорія фільмів, яку відносять до документального кіно — це освітні (навчальні) фільми. Фільми, призначені для показу в школах і інших навчальних закладах. Дослідження показують, що навчальний матеріал, піднесений у вигляді фільму, засвоюється набагато краще, чим той же матеріал, пересказаний учителем. Справа тут, очевидно, у наочності й відшліфованості подачі матеріалу (не дивно, адже в кіно можливо багато дублів). Практика показу навчальних фільмів дуже поширена на Заходу й, особливо в США. У СРСР і Росії показ навчальних фільмів не так розповсюджений.

   

Очевидно, це пов'язане з високою вартістю встаткування для таких показів. Наприкінці XX — початку XXІ століть освітні фільми стали часто показувати по телебаченню й вони набули більшу популярності. У цей час існують навіть спеціальні телевізійні канали, що майже цілодобово показують тільки освітні й науково-популярні документальні фільми.

Радянське й російське документальне кіно У радянські часи документальне кіно було затребувано владою. Документальні фільми були в основному інструментом комуністичної пропаганди й служили державним інтересам. Але, незважаючи, на всі труднощі, ряд талановитих режисерів-документалістів все-таки зміг пробитися й створити кілька фільмів, які ввійшли в золотий фонд світового документального кіномистецтва. Особливо слід зазначити режисерів Дзигу Вертова, Лева Кулешова, Романа Кармена й Михайла Ромма.

Объяснение:

Романс (ісп. romance/romanza, англ. romance, італ. romanza, нім. Romanze, фр. romance, порт. romance, рум. romanţă) — невеликий за обсягом вірш та музичний твір для сольного співу з інструментальним акомпанементом.

Так називалися пісні народною мовою в Іспанії, на противагу пісням латиною, які пов'язувалися спочатку з боротьбою проти маврів. Пізніше вони поширились і в інших країнах, набувши відмінного змісту, ставши піснями про кохання (Англія, Франція та інші).

В Україні вже в 19 столітті романс існував як авторська пісня, тут до його поширення прилучалися й українські поети (Є. Гребінка: «Очи черные…»). На межі 19-20 століття романс поширився в українській ліриці (Леся Українка, Агатангел Кримський та інші), маючи спорадичні прояви і в попередні роки.

Перший цикл романсів вів Людвіг Ван Бетховен, Франц Шуберт, Роберт Шуман (Німеччина), Дмитро Бортнянський

Так, у поетичній спадщині Спиридона Черкасенка знаходимо чимало романсів («К. К-вій», «Ви не забули», «Не проклинай», «З квіток рожевих», «Хвилини щастя» та інші). В українській музиці також вживається термін «солоспів».

На початку і в середині XX століття всесвітньо відомими стали українські пісні-романси «В саду осіннім айстри білі» (народна), «Черемшина» (музика Василя Михайлюка, слова Миколи Юрійчука), «Квітка з полонини» (Романа Савицького).