Сочинение по картине белая сирени левитан поже

Картина знаменитого русского художника, мастера натюрморта, П.П. Кончаловского «Сирень в корзине» выделяется среди других полотен с изображением цветов. Известно, что автору картины очень нравились цветы, он с удовольствием рисовал их, а к сирени относился с обожанием. Множество работ художник посвятил именно ей, а данное произведение искусства выполнено с особой любовью. Пышный букет сирени на холсте изображен мастерски. Переливы лилового, белого, сиреневого, красного, бордового и голубого цветов создают множество оттенков, местами напоминающих мягкое сияние розового жемчуга. Несмотря на то, что художник не стремился к тщательной проработке мелких деталей, картина смотрится реалистично, каждый маленький цветочек выразителен и находится на своем месте. Листва, выглядывающая из цветочного облака, разбавляет розово-лиловую палитру цветов сирени и придает букету естественности. Ярко-зеленые, глянцевые, отражающие солнечный свет листья выглядят живыми, наверное, ветки срезали совсем недавно, или в корзине прячется невидимый нами кувшин с прохладной водой. http://uchim.org/sochineniya/po-kartine-konchalovskogo-siren-v-korzine - uchim.org Роскошные грозди сирени кажутся влажными и тяжелыми, они, как спелый виноград, низко склоняются над столом, на котором стоит корзина. Ее ивовые прутья как будто пытаются сдержать пышное великолепие сиреневой пены. Фон картины, состоящий из стола и стены, расположенной за ним, так же как и корзина, выполнен в холодных серо-коричневых тонах не случайно. Это подчеркивает яркость веток сирени, они выглядят по-настоящему живыми и осязаемыми на тусклом и невыразительном фоне. Эта картина произвела на меня огромное впечатление. Букет на ней состоит из душистой живой сирени, кажется, что веточки источают нежный аромат, напоминающий о свежем весеннем ветерке. Когда сморишь на холст, поднимается настроение, и кажется, что за окном весна, ярко светит солнце и впереди длинные каникулы.

Походить з сім'ї полковника кірасирського полку

Народився в селі Гриньки Полтавської губернії в родині дворянина Віталія Романовича Лисенка, полковника Орденського кірасирського полку. Герб роду Лисенків – схрещені шабля й стріла на золотому щиті – був внесений у Частину 1 "Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи". Засновником роду офіційно вважався Іван Лисенко, який свого часу був полковником чернігівським, переяславським, а також генеральним осавулом і наказним гетьманом Війська Запорозького.

Написав музику, щоб привабити дівчину

Микола Лисенко товаришував з Михайлом Старицьким. На канікулах після п'ятого класу гімназії Лисенко та Старицький закохалися в одну й ту саму дівчину. Вона гостювала на сусідньому хуторі, звали її Текла. Ревнощів між хлопцями не було, і вони разом склали план, як завоювати її серце. Вирішили, що Микола напише музику, а Михайло – вірші. Так і зробили. Коли батьків не було вдома, паничі в парадних гімназичних мундирах подалися до Теклі. Вона сиділа на хуторі сама. Хлопці після вечірнього чаю з успіхом оприлюднили свій спільний твір. У нагороду Текля простягнула їм обидві руки для поцілунку і лишила їх ночувати на хуторі – щоб уранці їхати разом на пікнік до Дніпра. Хлопці не спали – ділилися враженнями та планами на завтра. На світанку з дому прислали грізну записку з наказом негайно повертатися. Нещасні коханці поїхали, не попрощавшись.

Вважається засновником української національної музики

Суттєву роль у цьому відіграла як його композиторська, так і етнографічна діяльність. У композиторській спадщині Лисенка важливе місце займають твори на тексти Тараса Шевченка. Музика до "Кобзаря", "Радуйся, ниво неполитая", "Б’ють пороги", "Гайдамаки", "Іван Гус" стали наріжним каменем подальшого розвитку українського академічного музичного мистецтва та утвердження його самобутності. Лисенко — автор опер "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Наталка Полтавка", "Тарас Бульба", "Енеїда", дитячих опер "Коза-Дереза", "Пан Коцький", "Зима і Весна", які стали основою українського національного оперного мистецтва.

Захистив дисертацію про розмноження водоростей

Закінчивши гімназію, Лисенко вступив на природничий факультет Харківського університету. Але 1860 року через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету. Його він закінчив із відзнакою, а 1865 року захистив дисертацію на тему "Розмноження нитчастих водоростей".

Від громадянського шлюбу мав семеро дітей

Працював педагогом з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж настали зміни і в особистому житті – Микола Віталійович взяв другий (цивільний) шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу мав сім дітей (двоє з них померли в ранньому віці). Цікаво, що своїй громадянській дружині Лисенко не присвятив жодного твору. Натомість своїй першій дружині Ользі О'Коннор він присвятив 11 творів, серед яких обробка української народної пісні "Ой на гору козак воду носить…".

На схилі літ мав роман з дівчино, на 44 роки молодшою

Після смерті Ольги мав іще один роман – із молодшою на 44 роки Інною Андріанопольською. "У світі цілому немає мені ближчої, ріднішої, милішої за Вас, – писав Микола Лисенко Інні, своїй учениці з Київського інституту благородних дівчат, – "Я, як божевільний, мчу на інститутську гору й із завмиранням і хвилюванням входжу в інститутський двір, радіючи, що знаходжуся вже там, де й Ви, що ось хвилина-друга, і я можу побачити Вас хоч здалеку".

Вони познайомилися 1906-го: маестро було 64, Інні – 16. "Я сьогодні зачарований Вами. Все прекрасне в житті й жіночне я знайшов у Вас, і в тому саме освітленні, яке я, відповідно до особистих своїх смаків, ціную, високо ціную", – писав іншого разу.

Антонио Великий Страдивари — знаменитый мастер струнных инструментов. Сохранилось около 650 инструментов его работы. Общепризнанно, что самые его лучшие инструменты были изготовлены с 1698 по 1725 годы (а наилучшие в 1715 году), в том числе превышая по качеству инструменты, изготовленные впоследствии с 1725 по 1730 годы.Кроме скрипок, Страдивари также изготовлял гитары, альты, виолончели, и по крайней мере одну арфу — по текущим оценкам всего более 1100 единиц инструментов.Андреа Гварнери - итальянский скрипичный мастер, основатель династии Гварнери. В юности жил у Николо Амати и учился искусству делать скрипки, возможно, работая рядом с Франческо Руджери и Антонио Страдивари, которые в то время также были подмастерьями. В 1652 году, всё ещё живя у Амати, Андреа женился на Анне Марии Орчелли. Молодая семья окончательно покинула дом Амати в 1654 году и, вероятно, Андреа ушёл из мастерской Амати, а также из-под его покровительства. Они переехали в дом тестя Гварнери. Анна Мария вскоре родила дочь Анжелу Терезу, а через год — сына Пьетро Джованни, который потом стал скрипичным мастером вслед за отцом.В 1655 году впервые встречается указание на то, что Андреа окончательно покинул мастерскую Амати: в тексте клейма скрипки, датированной 1655 годом написано «ex Allumnis Nicolai Amati» ("бывший ученик Николо Амати") Во всех предыдущих клеймах «Alumnus» написано без приставки «ex». Однако считается, что спустя ещё некоторое время, как и Андреа Гварнери, и Франческо Руджери покинули мастерскую Амати, они изредка изготовляли инструменты для своего бывшего мастера, и те несли на себе клеймо Амати.Никола Амати – скрипичный мастер, наиболее выдающийся член знаменитого кремонского рода скрипичных мастеров Амати.Никола и сейчас считается самым талантливым представителем рода. По стечению обстоятельств он был единственным Амати и единственным скрипичным мастером в Кремоне, кто пережил голод и чуму 1630-х годов. Никола Амати в прямом смысле слова единолично передал традиции и секреты изготовления искусных кремонских скрипок последующим поколениям.Скрипки Николы Амати шире, чем инструменты, созданные его предшественниками, имеют уникальную выгнутую форму и сильное звучание. Такой дизайн получил название «Grand Amati».При Николе Амати его мастерская была одной из самых лучших и известных в Европе. У него было много учеников, среди которых были такие выдающиеся мастера скрипичного дела, как Андреа Гварнери и, вероятно, Антонио Страдивари.