Встречался ли гайдн с моцартом встречался ли гайдн с бетховеном

тер­мин «камерная музыка» впер­вые встре­ча­ет­ся в 1555 году у н. ви­чен­ти­но. в xvi-xvii веках  «ка­мер­ной» на­зы­ва­ли свет­скую му­зы­ку (во­каль­ную, с xvii века  так­же ин­ст­ру­мен­таль­ную), зву­чав­шую в до­маш­них ус­ло­ви­ях и при дво­ре; в xvii-xviii веках  в боль­шин­ст­ве стран ев­ро­пы при­двор­ные му­зы­кан­ты но­си­ли зва­ние «ка­мер-му­зы­кан­тов» (в рос­сии это зва­ние су­ще­ст­во­ва­ло в xviii - начале xix веков; в ав­ст­рии и гер­ма­нии в ка­че­ст­ве почетного  зва­ния для ин­стру­мен­та­ли­стов со­хра­ни­лось по­ны­не). в xviii веке камерная музыка  зву­ча­ла в ве­ли­косвет­ских са­ло­нах в уз­ком кру­гу зна­то­ков и лю­би­те­лей, с начала xix века  уст­раи­ва­лись пуб­лич­ные ка­мер­ные кон­цер­ты, к середине xix века  они ста­ли не­отъ­ем­ле­мой ча­стью ев­ропейской  музыкальной  жиз­ни. с рас­про­ст­ра­не­ни­ем пуб­лич­ных кон­цер­тов ка­мер­ны­ми ис­пол­ни­те­ля­ми ста­ли на­зы­вать профессиональных му­зы­кан­тов, вы­сту­паю­щих в кон­цер­тах с ис­пол­не­ни­ем камерной  музыки. ус­той­чи­вые ти­пы ка­мер­но­го ан­самб­ля: ду­эт, трио, квар­тет, квин­тет, сек­стет, сеп­тет, ок­тет, но­нет, де­ци­мет. во­каль­ный ан­самбль, в со­став ко­то­ро­го вхо­дит при­бли­зи­тель­но от 10 до 20 ис­пол­ни­те­лей, как пра­ви­ло, на­зы­ва­ет­ся ка­мер­ным хо­ром; ин­ст­ру­мен­таль­ный ан­самбль, объ­е­ди­няю­щий бо­лее 12 ис­пол­ни­те­лей, -  ка­мер­ным ор­ке­ст­ром (гра­ни­цы ме­ж­ду ка­мер­ным и ма­лым сим­фо­ническим  ор­ке­ст­ром не­оп­ре­де­лён­ны).

наи­бо­лее раз­ви­тая ин­ст­ру­мен­таль­ная фор­ма камерной  музыки -  цик­лическая  со­на­та (в xvii-xviii веках -  трио-со­на­та, соль­ная со­на­та без со­про­во­ж­де­ния или с со­про­во­ж­де­ни­ем бас­со кон­ти­нуо; клас­сические  об­раз­цы -  у а. ко­рел­ли, и. с. ба­ха). во 2-й половине xviii века  у й. гайд­на, к. дит­терс­дор­фа, л. бок­ке­ри­ни, в. а. мо­цар­та сфор­ми­ро­ва­лись жан­ры клас­сической  со­на­ты (соль­ной и ан­самб­ле­вой), трио, квар­те­та, квин­те­та (од­но­вре­мен­но с ти­пи­за­ци­ей ис­пол­ни­тель­ских со­ста­вов), ус­та­но­ви­лась оп­ре­де­лён­ная связь ме­ж­ду ха­рак­те­ром из­ло­же­ния ка­ж­дой пар­тии и воз­мож­но­стя­ми ин­ст­ру­мен­та, для ко­то­ро­го она пред­на­зна­че­на (ра­нее до­пус­ка­лось ис­пол­не­ние од­но­го и то­го же со­чи­не­ния раз­ны­ми со­ста­ва­ми ин­ст­ру­мен­тов). для ин­ст­ру­мен­таль­но­го ан­самб­ля (смыч­ко­во­го квар­те­та) в 1-й половине xix века  со­чи­ня­ли л. ван бет­хо­вен, ф. шу­берт, ф. мен­дель­сон, р. шу­ман и многие  др. ком­по­зи­то­ры. во 2-й половине xix века    вы­да­ю­щие­ся об­раз­цы камерной музыки  соз­да­ли и. брамс, э. григ, с. франк, б. сме­та­на, а. двор­жак, в xx веке -  к. де­бюс­си, м. ра­вель, п. хин­де­мит, л. яначек­, б. бар­ток и др.

в рос­сии ка­мерное му­зи­ци­ро­ва­ние рас­про­стра­ни­лось с 1770-х годов; пер­вые ин­ст­ру­мен­таль­ные ан­самб­ли на­пи­сал д. с. борт­нян­ский. даль­ней­шее раз­ви­тие камерная музыка  по­лу­чи­ла у а. а. алябь­е­ва, м. и. глин­ки и дос­тиг­ла вы­со­чай­ше­го ху­дожественного  уров­ня в твор­че­ст­ве п. и. чай­ков­ско­го и а. п. бо­ро­ди­на. боль­шое вни­ма­ние уде­ля­ли ка­мер­но­му ан­самб­лю с. и. та­не­ев, а. к. гла­зу­нов, с. в. рах­ма­ни­нов, н. я. мяс­ков­ский, д. д. шос­та­ко­вич, с. с. про­кофь­ев. в про­цес­се ис­то­рического  раз­ви­тия стиль камерной  музыки  зна­чи­тель­но ме­нял­ся, сбли­жа­ясь с сим­фо­ни­че­ским ли­бо вир­ту­оз­но-кон­церт­ным (сим­фо­ни­за­ция квар­те­тов у бет­хо­ве­на, чай­ков­ско­го, квар­те­тов и квин­те­тов -  у шу­ма­на и брам­са, чер­ты кон­церт­но­сти в со­на­тах для скрип­ки и фортепиано: № 9 «крей­це­ро­вой» бет­хо­ве­на, со­на­те фран­ка, № 3 брам­са, № 3 гри­га).

с др. сто­ро­ны, в xx веке  ши­ро­кое рас­про­стра­не­ние по­лу­чи­ли сим­фо­нии и кон­цер­ты для не­боль­шо­го ко­ли­че­ст­ва ин­ст­ру­мен­тов, став­шие раз­но­вид­но­стя­ми ка­мер­ных жан­ров: ка­мер­ная сим­фо­ния (например, 14-я сим­фо­ния шос­та­ко­ви­ча), «му­зы­ка » (му­зы­ка для струн­ных, удар­ных и че­ле­сты бар­то­ка), кон­цер­ти­но и др. осо­бый жанр камерной  музыки -  ин­ст­ру­мен­таль­ные ми­ниа­тю­ры (в xix-xx веках  они не­ред­ко объ­е­ди­ня­ют­ся в цик­лы). в их чис­ле: фортепианные «пес­ни без слов» мен­дель­со­на, пье­сы шу­ма­на, валь­сы, нок­тюр­ны, пре­лю­дии и этю­ды ф. шо­пе­на, ка­мер­ные фортепианные со­чи­не­ния ма­лой фор­мы а. н. скря­би­на, рах­ма­ни­но­ва, н. к. мет­не­ра, фортепианные пье­сы чай­ков­ско­го, про­кофь­е­ва, многие  пье­сы для различных  ин­ст­ру­мен­тов отечественных  и за­ру­беж­ных ком­по­зи­то­ров.   

с конца xviii века  и осо­бен­но в xix веке  вид­ное ме­сто за­ня­ла и во­каль­ная камерная музыка  (жан­ры пес­ни и ро­ман­са). ком­по­зи­то­ры-ро­ман­ти­ки вве­ли жанр во­каль­ной ми­ниа­тю­ры, а так­же пе­сен­ные цик­лы («пре­крас­ная мель­ни­чи­ха» и «зим­ний путь» ф. шу­бер­та, «лю­бовь по­эта» р. шу­ма­на, и во 2-й половине xix века  мно­го вни­ма­ния во­каль­ной камерной  музыке  уде­лял и. брамс, в твор­че­ст­ве x. воль­фа ка­мер­ные во­каль­ные жан­ры за­ня­ли ве­ду­щее по­ло­же­ние.

ответ: слово «культура» останнім часом на вустах багатьох людей. різні люди по-різному підходять до цієї тематики. більшість зацікавлених культурою, розуміючи її важливість в житті народу, нарікають, що державна влада дуже мало уваги присвячує культурі, а головний їхній аргумент - це незначний відсоток державного бюджету, виділений на сферу культури.

це, напевно, правда, тому що відповідальні за інститути культури особистості досить голосно говорять про брак фінансової підтримки. цю тему можна розвивати, але нехай це роблять люди, які мають безпосереднє відношення до цієї проблематики.

нас більше цікавить, яке значення має культура для нашого суспільного життя. усвідомлюючи, що термін «культура» має два можливих значення - загальної та особистої культури, ми сьогодні зупинимося на першій. про особисте культурі треба говорити окремо, що з божою поміччю сподіваємося зробити разом, тому що і це питання дуже важливе в житті народу.

отже, поговоримо про загальну культуру. її можна визначити як суму художніх досягнень. хоча далі постараємося пояснити, що мова йде не тільки про речі як носії краси, а про суму досягнень, де важливу роль займає людина. до творів культури відносяться література, музика, образотворче мистецтво, скульптура, архітектура, театр, кінематографія та інші речі, що мають спільну рису - вони є носіями краси. ці твори культури можуть бути створені як професійними, так і народними художниками. деякі з них призначені для того, щоб їх оглядали, інші ж відносяться до так званого прикладного мистецтва, це речі, які вживаються в повсякденному житті.

народи пишаються своїми культурними досягненнями, бережуть їх, одночасно намагаючись робити їх живими елементами суспільного життя. і це правильно, тому що за цих культурних досягнень народи духовно розвиваються, облагороджуються, піднімають рівень свого світосприйняття.

у житті людини дуже важливі почуття правди і добра. культура доповнює ці елементи ще поняттям краси. було б корисно задуматися над сучасним станом культури в українському суспільстві, намагатися пізнати її надбання і з'ясувати, як то духовне багатство ми можемо і повинні використовувати на благо нашого народу. будучи народом з культурним надбанням, чи можемо ми собі дозволити їм нехтувати? тут мова йде не тільки про збереження, а про використання духовної спадщини для вирощування почуття правди, добра і краси в житті громадян.

у минулому столітті по території україни прокотилися дві страшні війни, різні нищівні окупації, був голодомор і довгий період заперечення людської гідності. все це залишило глибокі рани на психіці нашого народу. на щастя, не вдалося знищити всі культурні досягнення. є питання: наскільки ми готові лікувати наші душі, черпаючи зі скарбниці того, що збереглося? було б великим промахом недооцінити важливість культури. це вже говорилося вище, але, на нашу думку, це треба часто повторювати, тому що неможливо бути дійсно зрілим народом, не ві належне культурі.

цю правду можна легко довести, якщо звернути увагу на роль культури у збереженні нашої національної ідентичності. дев'ятнадцятий і минуле століття ми завжди будемо розцінювати з подивом, бо, незважаючи на те, що нам довелося пережити, ми не перестали бути собою, головним чином, завдяки культурі. сьогодні, на порозі великих змін в житті нашого народу, не можемо собі навіть уявити здійснення виправданих мрій існування цілком самобутнього суспільства без продовження процесу розвитку культури. саме збереження минулого та розвиток в майбутньому нам свідомо стати одним народом. без такого свідомості ми можемо дуже легко стати жертвою всіх, хто хоче бачити нас розділеними, посварити, а тому слабкими.

на підставі особистого досвіду хотів би я проілюструвати об'єднавчу енергію культури. у 70-80-ті роки минулого століття я мав можливість відвідувати українські поселення в різних країнах на різних континентах. і що особливо кинулося мені в очі - це роль в житті наших громад тараса григоровича шевченка. великі поселення зазвичай мали в своїй країні відповідний пам'ятник кобзарю, який дуже шанували. для прикладу - на відкритті пам'ятника шевченку у вашингтоні зібралося коло 100 000 українців. на відкриття такого пам'ятника в місцевості енкарнаціон в парагваї прибула майже вся українська громада, незалежно від віку, віросповідання, освіти.

чи не в кожній країні була можливість поставити пам'ятник нашому геніальному поету, але неухильно в кожній громаді, яку я відвідував в лютому або березні, готували шевченківський концерт. фігура тараса шевченка об'єднувала всіх вихідців з україни, багато з яких жили за межами батьківщини навіть понад півстоліття. майже в кожному випадку вони декламували вірші, співали пісні на слова шевченка, але, що найважливіше - були дуже раді бути присутніми на такому громадському святкуванні.

.