Реферат з віршом "садок вишневий коло хати"

Аналіз вірша^_^

 

Тарас Шевченко написав поезію «Садок вишневий коло хати…», у 1847 році знаходячись під слідством в камері-одиночці Петропавловської фортеці. В ті сумні дні самотності та очікування вироку, він загадував мальовничі картині рідної України. Також її чудову природу, мирних, працьовитих, доброзичливих мешканців. Поет не знав, чи побачить він ще землю свого дитинства.

 

У фортеці, в травні, можливо під враженням від прогулянок на тюремному подвір’ї, поет створив один з найбільш сонячних, життєрадісних своїх віршів – «Садок вишневий коло хати». Він увійшов до поетичного циклу «В казематі».

 

Тема: показ гармонії краси української природи і щасливого родинного життя працьовитих селян.

Ідея: уславлення людини праці, чарівності природи рідного краю.

Основна думка: мрія Т. Шевченка про щасливе життя українського народу, щоб праця для нього була насолодою, задоволенням, а не гнобленням, приниженням, тиранією.

Жанр: пейзажна лірика; цей вірш написаний у фольклорному стилі, тому не дивно, що став народною піснею, покладений на музику Я. Степовим.

Сюжет: Вірш містить опис мальовничої краси весняного надвечір’я на Україні. Тихі сутінки віддзеркалюють гармонію почуттів, спокійну радість буття простої селянської родини.

Певне місце у творі займає зображення гармонії материнства, у поетичних рядках автор змальовує жінку, радість її материнських обов’язків: вона вечерю зготувала, доньку навчала, дітей спати повкладала. І все це овіяне спокоєм і гармонією з природою.

 

Вірш - світовий шедевр пейзажної лірики. У поезії перед нами, наче наочно, постає вечір в українському селі. Поет змальовує ідилічну картину простої, небагатої, але щасливої селянської родини за вечерею. Поет зображує її з такою зворушливістю та майстерністю, що зорові та слухові образи стають майже живими для читача: «Хрущі над вишнями гудуть…».

 

Любов до рідного краю та туга за ним до поетові показати велику гармонію рідної землі, красу та поетичність життя простих, роботящих людей.

 

Про цей вірш Т. Шевченка літературознавцями написано багато досліджень. Надзвичайно простий, без особливих художніх засобів, він просто чарує своєю поетичністю. Вражає те, що написаний він за похмурими тюремними ґратами.

 

Якою ж сильною була туга поета за рідною Україною, яка багата уява, щоб створити такий вірш! 

 

Чи є ще щось краще, ніж квітучий сад, мирна хліборобська праця, дружна родина, спів соловейка? Про це мріяв усе життя й сам Шевченко, хоч його мріям не судилося здійснитися.

 

 Вірш став "візитною карткою" України — квітучої, мирної, співучої та доброї. 

Современность в музыке - субъективное понятие. Если попросить людей сказать, какая по их мнению музыка может считаться современной, мы получим совершенно разные ответы. Поэтому предлагаю порассуждать: что же такое современная музыка?

К какой музыке люди прибегают чаще всего? К той, которая им нравится, которая отвечает их мыслям и переживаниям, в которой можно найти поддержку и опору в трудную минуту. Наибольшее количество прослушиваний получают песни и музыкальные произведения, которые раскрывают вечные образы, поднимают темы, которые всегда актуальны: темы любви, дружбы, войны, предательства... На мой взгляд, именно такая музыка является современной. Более того, она является таковой для всех поколений: она была современной долгое время назад, когда ее только сочиняли, она является современной и сейчас, поскольку отвечает потребностям людей современности. Музыка может быть написана много веков назад или совсем недавно, и она все равно будет современной для человека, если он нашел в ней то, что искал. Таким образом, к таким музыкальным произведениям возвращаются вновь и вновь, даруя им вечную жизнь. Ведь пока о музыке помнят, ее слушают и ее мотив напевают, она живет.

Фотографии памятников находятся во вложении.

Первый памятник принадлежит знаменитому барду-"шестидесятнику" Булату Окуджаве, который является отцом авторской песни. Монумент, изображенный на фотографии, стоит на Плотниковом переулке, одном из переулков Арбата, где Окуджава родился и вырос.

Второй памятник принадлежит Владимиру Высоцкому. Место для монумента также было выбрано не случайно. В своей песне "У меня было сорок фамилий" Высокий утверждает, что хоть он и верил во все святое, но памятник у Покровских Ворот ему не поставят. И возведение памятника в пятнадцатую годовщину со дня его смерти именно на площади Покровские Ворота и стало опровержением этих строк.